Читати книгу - "Коли приходить темрява"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Та ми й зараз не можемо того зрозуміти. І тепер ми ще більше заплуталися. — Малашко потер чоло. Несподівано я помітив на його лобі малий білий слід — старий шрам. Дивно. Чомусь раніше я ніколи його не помічав. Певно, тому, що він був зовсім невеличкий. Малашко поклав на стіл ручку, яку до цього моменту крутив у руках, і взяв зі столу мобільний.
— А що тут плутатися? Хтось, певно, підкинув йому це лезо в їжу, хтось із працівників або ж навіть за проханням того ж таки Приходька, — запропонував я можливий варіант.
— Що збиває з пантелику, так це справжній подив Приходька в момент, коли він дізнався про смерть Стаса. Більше того, ми не можемо висунути йому звинувачення, адже немає прямих доказів того, що вбивство скоїв саме він. Тобто мотив є, а от зі способом… — протягнув Малашко.
— Але й мотив, я б сказала, притягнутий за вуха. Я про це подумала ще з першої хвилини, як про нього почула.
— У тім то й річ: потрібно бути психом, щоб убити людину за якесь непорозуміння й таким способом, — проказав Ярик.
— Отже, усе-таки ви не знаєте, хто вбив Стаса? — Мені захотілося почути остаточну відповідь.
— Ми маємо підозрюваного, себто Приходька. Але цього мало. Потрібні незаперечні докази. У ході розслідування було з’ясовано, що їх недостатньо. Ми так і не змогли знайти спосіб, у який він міг усе те організувати. А тому не можемо стверджувати, що вбивця — саме він. Точніше, не маємо права. — Малашко різко підвівся зі свого місця. У мене аж серце йойкнуло від несподіванки, хоч він і раніше робив так досить часто.
— А що каже сам Приходько? — Здавалося, Ліза навіть не звернула уваги на той рух слідчого.
— Сам він, звісно, усе опротестовує. Він усе заперечував від самого початку, як його звинуватили. — Малашко попорпався в одній із шухляд свого столу. Знайшов потрібні папери й знову сів. Він явно надто за щось хвилювався. Відтак простягнув нам із Лізою якусь фотографію. — Вам не знайома ця людина? — Він знову схопив зі столу мобільний. Мені чомусь здалося, що слідчий чекає на дзвінок.
Ми з Лізою уважно глянули на знімок. І обоє заперечно похитали головою.
— Хто це? — запитала Ліза.
— Приходько. Просто подумав, можливо, ви його знаєте. Можливо, він знав Стаса раніше.
— Ні, я його точно ніколи не бачив. З другого боку, я не знаю всіх знайомих Стаса. Тим паче, був певний час, коли ми взагалі мало спілкувалися. Можливо, вони й зналися раніше.
Мені чомусь стало смішно. Щастить же мені! Стільки вбивств. І у всі ми з Лізою так чи інакше втягнуті. Як потопельнику, мені щастить. Я ледь стримався, аби не засміятися.
— Власне, ми перевіряли. Їхні шляхи ніколи не перетиналися. — Ярик тримав у зубах зубочистку. Очевидно, він прийшов з обіду. Саме тому, мабуть, і запізнився.
— А яка ймовірність того, що це людина з вулиці? Тобто хтось із тих, що не мають відношення до тюрми, — раптом зацікавило мене.
— Дуже низька. Там не може блукати хтось чужий. Ви ж самі знаєте, бо приходили тоді до нього. — Малашко заховав фотографію назад у папку.
— Так, і, на жаль, тоді не зміг із ним поговорити.
— Чому «на жаль»? Я взагалі не розумію, навіщо вам тоді було до нього приходити, — повів плечима Ярик.
— Просто хотілося глянути йому в очі. — Я усміхнувся. — Я хотів прийти в інший день. Але не встиг. Зовсім скоро мене повідомили про його смерть.
Малашко легенько кашлянув, ніби збираючись щось сказати, та не наважуючись. Я звернув свій погляд на нього.
— Учора приходила мати Стаса, — нарешті сказав він. — Вона налаштована, здається, дуже рішуче. Вимагає, щоб ми знайшли вбивцю її сина.
— Ну, от скажи! — вигукнув Ярик. — Мене це так дратує! Її синок сам нещодавно ледь не став убивцею. Причому холоднокровним. Він продумав усе до дрібниць і намагався підставити Крижа. Якби Назар не вижив, ми б так і подумали. А тепер матуся цього придурка, вибачте на слові, — кажучи це, слідчий подивився на Лізу, та вона лише опустила очі, — вимагає, щоб убивцю її сина покарали. Більше того, обіцяє за цим усім простежити. І, якщо, не дай Боже, помітить, що ми закинули справу, збирається скаржитися начальству! Ну, де ви таке бачили?! Він же сам, її синок, псих справжній! — Ярик неабияк обурився.
— Її можна зрозуміти, це її єдиний син, — спокійно промовила Ліза. — Навіть якщо він і був злочинцем.
Ярик махнув рукою.
— Звісно, ми знайдемо, хто таке йому заподіяв. Принаймні зробимо все можливе, — мовив він уже більш спокійно. Відтак підвів голову й звернувся до Лізи.
— Лізо, як ви вважаєте, це вбивство міг вчинити Криж? — несподівано для всіх запитав Ярик.
Ліза здивовано подивилася на слідчого.
— Ви ж самі сказали, що ніхто чужий туди не зміг би проникнути.
— Так, але… Але чомусь мені спало це на думку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли приходить темрява», після закриття браузера.