Читати книгу - "Байки проти ночі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— У них немає маленьких дітей, — Влад рушив далі, в сусідню квартиру.
Він минув кухню, де в кватирку димів високий молодий чоловік у трусах, задумливо розглядаючи поодинокі зірки, що ненадовго пробивалися в зазорах між осінніми хмарами. І перемістився в кімнату. Хтось лежав на розкладеному дивані — відкинута вбік ковдра дарувала його поглядові приголомшливе оголене стегно й одну грудь молодої жінки. У Влада з новою силою занило в паху, коли він наблизився до дивана, щоб краще її роздивитися, і його пеніс почав збільшуватися від посиленого припливу крові. Як голодна п’явка. (Гей, гляньте-но, в Мамули встав!) За можливість…
«Так це займе надто багато часу, — сказав голос, поки Влад розглядав груди жінки. — Є краща ідея. Вибирайся назад, до машини».
Влад, трохи повагавшись, повернувся до «Сааба». І тут перед ним постало питання — а що далі? Що далі, коли він знайде свого кривдника? Мабуть, голос іще просто не встиг втаємничити його в усі деталі, так? Ну, так. Інакше всі ці метання містом, що захоплювали, але й швидко втрачали свою привабливість, не мали сенсу.
«Бачиш блимання сигналізації за лобовим склом?»
— Ну.
«Коли вона спрацює, ти дізнаєшся точну адресу, щоб доставити своє послання».
— Що?
«Вітальну листівку найкращому другові».
— А, зрозумів. Як її включити?
«Дуже просто: вдар по склу».
— Ударити?
«Так, уяви, що в тебе є рука, і вдар».
Він спробував, але нічого не вийшло.
«Як у житті, злови це відчуття, — наполіг голос. — Пам’ятаєш, як бив по кнопці автомата для покеру?»
Знову не вийшло.
— Я не можу.
«Ще раз».
Раптом сигналізація спрацювала, виючи, як сирена, над сплячим кварталом; десь загавкав собака.
— Блі-і-ін… — тільки і сказав Влад.
Голос промовчав.
Через двадцять секунд одне з вікон на сьомому поверсі засвітилося, людська фігура висунула руку у відкриту кватирку, і сирена, пискнувши ще кілька разів, заткнулася.
Влад кинувся до визначеної мети.
У квартирі він застав сонну жінку, яка мружила очі, і чоловіка, який швидко вдягався. Обом було під п’ятдесят. Він не міг точно сказати, чи були це Стасові батьки, оскільки бачив їх лише три чи чотири рази і то вже досить давно. Однак «Сааб» був вагомим козирем.
Чоловік нарешті одягнув штани, накинув просто на голе тіло плащ і почав узувати туфлі.
— Думаєш, це необхідно? — запитала жінка, сидячи на широкому двоспальному ліжку в нічній сорочці; її товсті руки тряслися, як желе, при кожному русі.
— Напевно, кішка стрибнула на капот. Але краще перевірити, — відповів чоловік.
Він закінчив шнурувати туфлі й рушив до вхідних дверей.
— Обережніше там, — кинула вслід йому жінка, після чого витягнула шию, щоб подивитися в коридор; її погляд був спрямований під вішалку. Потім глибоко зітхнула й відкинулася назад на подушку.
Влад перестав спостерігати за нею, перейшов у сусідню кімнату. Нічого цікавого тут не було, звичайна вітальня. Перемістився через коридор у меншу кімнату й одразу зрозумів, що тільки тут зможе отримати потрібну йому відповідь.
Тут явно жив хлопець, але було надто темно, щоб робити якісь конкретні висновки. Він швидше інтуїтивно відчув, що живе в ній його ровесник, ніж побачив докази. Влад звернув увагу на зачинені двері кімнати і клацнув вимикачем.
Біля однієї стіни стояло вузьке, майже солдатське ліжко, біля іншої — письмовий стіл, що слугував для чого завгодно, тільки не для писання, він був завалений усіляким мотлохом, над яким на стіні висів старий плакат Арнольда Шварценеґґера з фільму «Коммандо». Під столом валялася на боці півторапудова гиря, що виглядала так, наче її підібрали на смітнику, під вікном стояли відразу дві тумбочки на зразок лікарняних з накиданими поверх шмотками. Тільки застелене ліжко мало неприродно акуратний вигляд, виділяючись серед навколишнього безладу. Схоже, хазяїн кімнати бував тут не надто часто. Не було його й зараз.
Погляд Влада знову пробігся кімнатою й зупинився на маленькій чорно-білій фотографії, яку він помітив тільки зараз, при докладнішому огляді. Вона була заткнута одним кутиком за плакат над столом і нагадувала одну з тих, які зазвичай роблять для студентських квитків або на якийсь пропуск.
Усе правильно, жодних сумнівів більше не виникало, саме тут жила та мерзота, що садонула носаком черевика йому по найвразливішому місці, а до того впродовж шести років перетворювала для нього школу в майже щоденне пекло (гей, Мамуло, ти знову напердів у роздягальні? Звідки цей сморід? Ходи сюди, Мамуло, пора влаштувати чергову профілактику! Пам’ятаєш, що таке бути м'ясом? М’ясо, каже Тайсон, М’ЯСО!.. М’Я…)
«Світло», — нагадав голос.
Влад вийшов з короткого заціпеніння і стукнув по вимикачу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Байки проти ночі», після закриття браузера.