Читати книгу - "Сто днів. Левіафан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Але в одеському порту Піченик швидко забув обов’язки пересічного єврея з Прогродів. Він уже не ходив уранці та ввечері до синагоги проказувати приписані законом молитви, а молився вдома, похапцем і без щирих думок про Бога, молився, власне, як грамофон, язик машинально повторював звуки, закарбовані в мозку. Чи бачив коли-небудь світ такого єврея?
Удома, в Прогродах, була тим часом пора коралів. Нісен Піченик добре знав про це, але був уже не колишнім континентальним Нісеном Пічеником, а новим, новонародженим океанським.
Я маю досить часу, казав він собі, щоб повернутися в Прогроди! Що я там міг би втратити? Зате скільки ще маю здобути тут!
Піченик три тижні прожив у Одесі і щодня з радісним серцем насолоджувався морем, кораблями і рибками.
То була перша відпустка в житті Нісена Піченика.
6Повернувшись додому в Прогроди, Піченик помітив, що в нього пропало не менше, ніж сто шістдесят рублів, якщо врахувати дорожні витрати. Але дружині і всім, хто запитував його, що він так довго робив на чужині, казав, що залагодив у Одесі «важливі ґешефти».
Тієї пори почалися жнива, і селяни вже не ходили так часто в ярмаркові дні. Як і щороку протягом цих тижнів, у домі торгівця коралями тихішало. Низальниці йшли додому вже надвечір. Увечері, коли Нісен Піченик повертався з синагоги, його чекав тепер не дзвінкий спів вродливих дівчат, а тільки дружина, звичайна тарілка з цибулею та редькою і мідний самовар.
І все-таки — згадуючи дні в Одесі, про ділову безплідність яких не знала жодна інша людина, крім нього — торгівець коралями Піченик припасувався до звичайних законів своїх осінніх днів. А невдовзі вже думав, щоб за кілька місяців знову послатися на важливі ґешефти і поїхати в інше портове місто, скажімо, в Петербург.
Матеріальної скрути Піченик не боявся. Всі його гроші, нагромаджені протягом багаторічної торгівлі коралями, лежали, ненастанно породжуючи відсотки, в Пінкаса Варшавського, шановного лихваря громади, який нещадно вибивав усі борги, але сумлінно виплачував усі відсотки. Тож Піченику годі було боятися матеріальної нужди, а оскільки він був бездітний, то не треба було дбати й про нащадків. Тож чом би не поїхати до ще одного з численних портів?
Невдовзі торгівець коралями вже снував плани на наступну весну, як раптом у сусідньому містечку Сучках сталося щось незвичайне.
У тому містечку, такому ж малому, як і батьківщина Нісена Піченика, містечко Прогроди, один чоловік, якого доти в усьому краї, ніхто не знав, відкрив крамницю з коралями. Того чоловіка звали Єньо Лакатош, і він походив, як невдовзі дізналися люди, з далекої країни Угорщини. Він розмовляв російською, німецькою, українською і польською мовами, — атож, залежно від потреби, а коли часом кому хотілося, пан Лакатош розмовляв ще й французькою, англійською та китайською. Він був ще молодий, мав гладеньке синьо-чорне напомаджене волосся і, до речі, був єдиним чоловіком в усій широкій окрузі, що вдягав лискучий твердий комірець, краватку і ходив на прогулянки з ціпком із золоченою головкою. Цей молодик прибув у Сучки кілька тижнів тому, заприязнився там із різником Микитою Кольчином і так довго обробляв його, аж поки той вирішив почати разом із Лакатошем торгівлю коралями. Крамниця з яскраво-червоною вивіскою мала назву «М. Кольчин і К.».
На вітрині тієї крамниці світилися бездоганні червоні коралі, щоправда, легші вагою, ніж камінчики Нісена Піченика, зате набагато дешевші. Велика в’язка коралів коштувала руб п’ятдесят, а разки коралів продавали за двадцять, п’ятдесят, вісімдесят копійок. Ціни можна було побачити на вітрині крамниці. А щоб ніхто не пройшов повз ту крамницю, фонограф усередині цілісінький день грав веселих галасливих пісень. Їх можна було чути в усьому містечку і далі, в прилеглих селах. Щоправда, в Сучках не було таких великих ярмарків, як у Прогродах. І все-таки, і то незважаючи на жнива, селяни ходили до крамниці пана Лакатоша слухати пісень і купувати дешеві коралі.
Минуло вже кілька тижнів, як той пан Лакатош провадив свою привабливу торгівлю, і якось до Нісена Піченика навідався один заможний селянин і сказав:
— Нісене Семеновичу, я віри не йму, що ти вже двадцять років ошукуєш мене та інших. Адже тепер у Сучках об’явивсь чоловік, який продає найгарніші низки коралів по п’ятдесят копійок штука. Моя дружина вже хотіла їхати туди, але я подумав, Нісене Семеновичу, що спершу слід запитати тебе.
— Цей Лакатош, — відповів Нісен Піченик, — певне, якийсь злодій і шахрай. По-іншому я не можу пояснити його цін. Але я й сам туди поїду, якщо ти візьмеш мене на свій віз.
— Гаразд, — погодився селянин, — побачиш на власні очі.
Отже, торгівець коралями поїхав у Сучки, постояв хвилину перед вітриною, послухав галасливих пісень, які линули з крамниці, потім зайшов і почав розмовляти з паном Лакатошем.
— Я сам торгівець коралями, — пояснив Нісен Піченик. — Мій товар надходить із Гамбурга, Одеси, Трієста, Амстердама. Я не розумію, як ви можете продавати так дешево такі гарні коралі.
— Ви належите до старого покоління, — відповів Лакатош, — і, даруйте мені за вислів, трохи відстали.
Тим часом Лакатош вийшов з-за прилавка, і Нісен Піченик помітив, що той трохи кульгає. Ліва нога була вочевидь коротша, бо на лівому чоботі був удвічі вищий підбор, ніж на правому. Від Лакатоша поширювалися гострі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сто днів. Левіафан», після закриття браузера.