Читати книгу - "Сто днів. Левіафан"

щоб знайти одну перлину. Норцям дорого платять. З-поміж усіх купців світу ми, торгівці перлами, належимо до найавторитетніших. Отож ми становимо, так би мовити, цілком окрему расу. Ось погляньте, наприклад, на мене. Я купець першої гільдії, живу в Петербурзі, маю найшляхетнішу клієнтуру, скажімо, двох великих князів, їхні імена — моя ділова таємниця, я подорожую по півсвіту, щороку буваю в Парижі, Брюсселі, Амстердамі. Запитайте, де хочете, про торгівця перлами Городоцького, і вам навіть діти скажуть.

— А я, — сказав Нісен Піченик, — ніколи не виїздив із нашого містечка Пробродів, і тільки селяни купують мої коралі. Але ви всі погодитесь зі мною, що проста селянка, прикрашена парою разків гарних, бездоганних коралів, гарніша за велику княгиню. А втім, коралі одягають і родовиті, і прості, вони підносять простих і прикрашають родовитих. Коралі можна вдягати вранці, опівдні, ввечері і вночі, наприклад, на святковий бал, улітку, взимку, в неділю і в будень, під час праці і під час спочинку, серед радості і скорботи. Мої любі супутники, у світі є багато різновидів червоного кольору, і написано, що наш юдейський цар Соломон мав геть особливу червону барву для своїх царських шат, бо фінікійці, які шанували його, подарували йому незвичайного хробака, що згідно зі своєю природою виділяв червону барву як сечу. То була барва, якої сьогодні вже немає, колір царських порфір — це вже не те, бо після смерті Соломона хробак помер, вимер увесь рід тих хробаків. І, розумієте, ця барва ще існує тільки в дуже червоних коралів. А де в світі бачив хто-небудь червоні перла?

Мовчазний торгівець коралями ще ніколи не промовляв так довго й завзято перед вочевидь чужими людьми. Він зсунув капелюха з чола й витер піт. Усміхнувся по черзі подорожнім, і всі привітали його заслуженим схваленням.

— Таки його правда! — нараз вигукнули всі.

І навіть торгівець перлами був змушений признатися, що Нісен Піченик, дарма що не мав слушності по суті, — видатний промовець на користь коралів.

Зрештою пасажири доїхали до Одеси, променистого порту з синьою водою і багатьма білими, мов наречені, кораблями. Тут уже на матроса Комровера чекав панцерний крейсер, наче батьківський дім — на сина. Та й Нісен Піченик хотів ближче подивитись на корабель. Він пішов із хлопцем аж до вартових і сказав:

— Я його дядько, я б хотів побачити корабель.

Він сам здивувався власній сміливості. Таж так: уже не колишній континентальний Нісен Піченик розмовляв з озброєним матросом, не Нісен Піченик із материкових Прогродів, а цілком новий чоловік із душею, яка вихлюпнулася назовні, так би мовити, вивернутий чоловік, океанський Нісен Піченик. Йому самому здавалося, ніби він вийшов не з потяга, а просто з моря, з глибин Чорного моря. Вода видавалася йому такою рідною, яким ніколи не було для нього містечко Прогроди, де він народився і жив. Усюди, куди він дивився, були кораблі й вода, вода і кораблі. В білі, мов цвіт, чорні, мов ворон, і червоні, мов корали, — так, коралово-червоні — борти кораблів, човнів, баркасів, яхт і катерів ніжно билася, вічно хлюпочучи, вода, — ні, навіть не билася, а гладила кораблі тисячами хвильок, що були немов одразу і язиками, і руками, водночас язичками і ручками. Чорне море аж ніяк не чорне. Вдалині воно синє, як небо, а зблизька зелене, мов лука. Тисячі проворних рибок стрибали, підскакували, прослизали, звивалися, мчали і пролітали, тільки-но у воду хтось кидав шматок хліба. Над портом напиналося безхмарне синє небо. Назустріч йому здіймалися корабельні щогли і комини.

— Що це? Як це називають? — без упину запитував Нісен Піченик. Це щогла, а це ніс, ось рятівні пояси, існують відмінності між баркасом і шлюпкою, вітрильником і пароплавом, щоглою і комином, крейсером і торговельним кораблем, палубою і кілем, носом і кормою. Сотня нових слів одразу ринули в бідолашну, але веселу голову Піченика. Після довгого чекання він отримав дозвіл (як виняток, сказав старший унтер-офіцер) оглянути крейсер і провести свого небожа. З’явився навіть сам пан помічник капітана, щоб побачити єврея-крамаря на борту крейсера російського імператорського військово-морського флоту. Його високородіє помічник капітана сміявся. Лагідний вітер обвівав довгі поли чорного сюртука худого рудого єврея, всі зглядалися на його потерті, не раз залатані смугасті штани в тьмяних чоботях по коліно. Юдей Нісен Піченик забув навіть приписи своєї релігії. Він скинув капелюха перед осяйною біло-золотою пишнотою офіцера, і його руде кучеряве волосся тріпотіло на вітрі.

— Твій небіж — добрий матрос! — похвалив Комровера його високородіє пан офіцер.

Нісен Піченик не знайшов ніякої підходящої відповіді й тільки всміхнувся, ні, він не сміявся, а безгучно всміхнувся. Його рот розкрився, видніли великі жовтуваті конячі зуби і рожеві ясна, а мідно-червона цапина борідка звисала майже на груди. Він розглядав штурвал, гармати, йому дозволили подивитись у підзорну трубу, і, знає Господь, далеке стало близьким, а те, чого давно вже немає, все-таки є тут, за скельцями. Господь дав людям очі, це правда, але що таке звичайні очі проти очей, які дивляться в бінокль? Господь дав людям очі, а водночас і розум, щоб вони винайшли підзорну трубу і збільшили силу своїх очей! Сонце світить на палубу, посилає проміння на спину Нісена Піченика, а проте йому не жарко. Адже над морем споконвіку дме вітер, так, він, здається, виходить із самого моря, вітер із морських глибин.

Зрештою настала мить прощання. Нісен Піченик обняв молодого Комровера, вклонився помічникові капітана, потім матросам і зійшов із панцерного крейсера.

Піченик збирався одразу після прощання з молодим Комровером повернутися в Прогроди. Але все-таки лишився в Одесі. Він бачив, як відплив панцерник, матроси, які були в порту, вітали його й махали синіми хусточками з червоними смужками. Піченик дививсь, як відпливало ще багато інших кораблів, і махав усім незнайомим пасажирам. Адже він щодня ходив у порт. І щодня дізнавався щось нове. Чув, наприклад, «підняти якір», і знав, що це означає, або «напнути вітрила», «зняти вантаж», «вибирати линви» й таке інше.

Щодня він бачив багато молодиків у матроському вбранні, які працювали на кораблях, видиралися на щогли, бачив, як ті молодики