Читати книгу - "Сто днів. Левіафан"

та п’янкі запахи, і годі було здогадатися, де, власне, на його миршавому тілі міститься осереддя всіх тих пахощів. Волосся в нього було синьо-чорне, мов ніч. А чорні очі, які попервах могли видатись лагідними, інколи світилися так яскраво, що посеред тієї чорноти спалахували дивні червоні вогники. А під чорними закрученими вусиками сміялися, білі й лискучі, мишачі зубки Лакатоша.

— Ну? — запитав торгівець коралями Нісен Піченик.

— Що ж, — відповів Лакатош, — ми не божевільні. Ми не пірнаємо на дно моря. Ми просто виготовляємо штучні коралі. Моя фірма називається «Брати Лаункасл», Нью-Йорк. Я два роки успішно працював у Будапешті. Селяни нічого не помічають. Не помічають в Угорщині і тим паче в Росії! Їм кортить мати червоні, гарні, бездоганні коралі. Ось вони. Дешеві, доступні, гарні, оздобні. Чого ще треба? Справжні коралі не можуть бути такі гарні!

— З чого зроблені ваші коралі? — запитав Нісен Піченик.

— З целулоїду, мій любий, з целулоїду! — у захваті вигукнув Лакатош. — Тільки не кажіть мені нічого проти техніки! Бачите, в Африці ростуть каучукові дерева, з їхнього каучуку виготовляють гуму і целулоїд. Хіба це не природа? Хіба каучукові дерева менш природні, ніж корали? Хіба дерево в Африці менш природне, ніж коралове дерево на дні моря? Що тепер, що ви тепер скажете? Може, візьмемось до спільних ґешефтів? Вирішуйте! Від сьогодні за рік ви внаслідок моєї конкуренції втратите всіх своїх покупців і тоді разом з усіма своїми справжніми коралями зможете знову піти на морське дно, звідки й походять ті гарні камінчики. Кажіть: так або ні?

— Дайте мені два дні часу, — попросив Нісен Піченик і поїхав додому.

7

Отак диявол уперше спокусив торгівця коралями Нісена Піченика. Тим дияволом був Єньо Лакатош із Будапешта, і він завозив у Росію фальшиві коралі, коралі з целулоїду, які горіли, коли запалити, синім полум’ям, наче вогні навколо пекла.

Повернувшись додому, Нісен Піченик байдуже поцілував дружину в обидві щоки, привітав низальниць і став трохи спантеличеними очима, очима, які затуманив диявол, розглядати свої любі коралі, живі коралі, що аж ніяк не видавалися такими бездоганними, як фальшиві камінчики з целулоїду конкурента Єньо Лакатоша. І диявол навіяв чесному торгівцеві коралями Нісену Піченику думку домішувати до справжніх коралів фальшиві.

Отож він пішов якогось дня на пошту й продиктував державному писареві листа до Єньо Лакатоша в Сучки, щоб той йому за кілька днів прислав не менше, ніж двадцять пудів фальшивих коралів. Що ж, відомо, що целулоїд — легкий матеріал, тож двадцять пудів фальшивих коралів — це ціла купа тюків і шнурів. Нісен Піченик, від диявола спокушений і засліплений, домішав фальшиві коралі до справжніх, зрадивши отак і себе, і справжні коралі.

Навколо в краї вже почалися жнива, і селяни майже не приходили купувати коралі. Але на тих нечисленних, які вряди-годи заходили, Нісен Піченик заробляв тепер завдяки фальшивим коралям більше, ніж раніше, коли мав численних покупців. Він змішував справжні з фальшивими — і це було ще гірше, ніж якби він продавав тільки фальшиві. Адже з людьми, яких спокусив диявол, отаке і трапляється: в усьому диявольському вони перевершують навіть диявола. Отак і Нісен Піченик перевершив Єньо Лакатоша з Будапешта. Всі зароблені гроші Нісен Піченик сумлінно заносив до Пінкаса Варшавського. Диявол так тяжко спокусив торгівця коралями, що він відчував справжню насолоду на думку, що його гроші ростуть і дають відсотки.

Але одного дня лихвар Пінкас Варшавський нагло вмер, Нісен Піченик перелякався й мерщій подався до його спадкоємців вимагати свої гроші разом із відсотками. Він одразу й отримав їх, і то не менше, ніж п’ять тисяч чотириста п’ятдесят рублів і шістдесят копійок. Із тих грошей він відрахував свій борг Лакатошу і замовив ще двадцять пудів фальшивих коралів. Трохи згодом до Нісена Піченика зайшов багатий хмеляр і попросив низку коралів для одного свого онука, щоб малого ніхто не зурочив.

Торгівець коралями нанизав низку з вочевидь фальшивих, целулоїдних коралів, та ще й сказав:

— Це найкращі коралі, які я маю.

Селянин заплатив ціну як за справжні коралі й поїхав у своє село.

Його онук помер за тиждень по тому, як йому вдягли на шию фальшиві коралі, помер, задушившись, страхітливою смертю від дифтерії. Отож у селі Соловецьку, де жив той заможний хмеляр (а також у навколишніх селах), поширилася чутка, що коралі Нісена Піченика з Прогродів приносять нещастя та хвороби, і то не тільки тим, хто купував у нього. Адже дифтерія почала лютувати в усіх сусідніх селах, забрала багатьох дітей, тож розійшлася чутка, що коралі Нісена Піченика призводять до хвороб і смерті.

Через те все цілу зиму до Нісена Піченика не з’явився жоден покупець. Зима була сувора. Почалася ще в листопаді й тривала до кінця березня. Щодня лютував мороз, а сніг падав рідко, здавалося, ніби навіть ворони замерзли, повсідавшись на голе гілля каштанів. У домі Нісена Піченика панувала тиша. Одну за одною він позвільняв усіх низальниць. У ярмаркові дні він інколи здибувався з давніми покупцями, але вони не віталися з ним.

Атож, селяни, які влітку ще цілували торгівця коралями, вдавали, ніби не знають його.

Морози сягали сорока градусів. Вода в бідонах водоноші замерзала по дорозі від криниці до хати. Грубий шар паморозі вкривав шибки Нісена Піченика, тож він уже не бачив, що відбувається на вулиці. А на штабах залізних ґрат висіли великі й важкі бурульки, ще більше затемнюючи вікно. В тому, що вже не ходять покупці, Нісен Піченик звинувачував не фальшиві коралі, а сувору зиму.

А тим часом у крамниці пана Лакатоша в Сучках завжди було велелюдно. Селяни купували в нього бездоганні й дешеві коралі з целулоїду і не купували справжніх у Нісена Піченика.

Вулиці містечка Прогроди вкрила ожеледиця, і вони стали гладенькі, мов дзеркало. Всі жителі, йдучи куди-небудь,