Читати книгу - "Бунт моїх колишніх"

— Скажеш теж, таланить, — кинув Артем, намагаючись утримуватися в престижній серед нинішньої молоді інтонації презирства до всього світу, — їй, між іншим, тридцятка. А чоловік у неї — мент.

Від такої характеристики я мало не впала з-під стелі.

«Сама винна, — сухо прокоментував внутрішній голос. — Не треба підслуховувати. Менше знаєш — краще спиш. Сподіваєшся, що про тебе думають гарно».

— Ну, значиться, не таланить дурням, — погодився рипучий.

— Ваську, харе задиратися, — приємний спокійний баритон ліниво обрізав рипучого. Відчувалося, що власник цього голосу — лідер у Тимковому товаристві. Крім того, я звідкись цей голос уже знала.

«Стривай! Та ж це той самий рожево-жовтогарячий тип, який стеріг учора двері чорного ходу! Виходить, я все вірно про них вгадала…»

— Я? — Васько, видно, образився. — Це йому харе, а не мені! Ти його ще захищаєш! Та з таким інформатором нас уся округа скоро в лице знатиме! Автографи проситимуть…

— Зам'яли, — скупо кинув лідер, і в голосі його почулися нотки агресії, — Тимко тобі все вже пояснив. Нема там його провини. Охоронців щотижня цього дня відпускали. Про те, що охорону вирішили залишити, він знати не міг.

— Тоді нащо він здався?! — Васько вочевидь із якоюсь лютою ненавистю ставився до нашого Артема. — Я Робіну доповів, побачимо, що його експертиза покаже. Може, цей тип спеціально нас із Метром здати хотів… Від Робіна ще ніхто нічого не зміг приховати. Може, Метр з провини інформатора зник.

— Що?! — Артем, схоже, буквально оскаженів. — Та мені Метр як брат рідний був! Ми з ним, можна сказати, кращими друзями стали! Та я тебе!

Я відверто налякалася. Артемів стан вселяв найгірші побоювання. Сидячи під стелею власної квартири, я навряд чи могла запобігти чиємусь побиттю, яке вочевидь назрівало й могло скінчитися мало не летально. Я збиралася вже починати гамселити по батареї, як раптом почула:

— Ет, та не психуй так. Заспокойся… — Васько, схоже, зрозумів, що передав куті меду. — Не хотів я. Накотило просто…

— Гляди мені, — загрозливо прошипів Тимко, — ще тільки бовкни щось таке…

— Та подумай, хто Метр, а хто ти. Яке там «найкращі друзі»? Кінь ногу кує, а жаба й свою дає. Ні, я не заперечую, ти до нього справді душею прикипів. Чомусь я після цього випадку з охороною підозріливим зробився. Та ще й Робін випендрюється… Стільки праці — й усе котові під хвіст. Таку тачку назад віддати… У мене просто з нервами щось. Просто жижки трусяться.

— Докотилися! — тяжко зітхнув Лідер, і Васько миттю вмовк. — Зі шмарклів пацанячих один одного знаємо, а довіри нема. Як баби базарні лаємося. Не нарада, а цирк. Знав би — нізащо з вами в цю справу не поліз. Краще б Артем сторонніх кого залучив. А я вплутався в розбірки з дітворою, а тепер відповідай за вас!

Судячи з моїх спогадів, Лідер мав бути чи не наймолодшим у цій компанії. І найдрібнішим з вигляду. І найфлегматичнішим. Хто цих дітей розбере? За якими ознаками обирають вони ватажків?

— Не тицяй носом у лайно, Серж, і без тебе тоскно. Кажу ж, нерви здали. Я ж вибачився навіть.

— Проїхали, — знов озвався Серж. — Перейдімо до головного. Післязавтра — останній термін. «Бентлі» клієнта має бути викрадено.

Я прикипіла до стелі. Зважаючи на все, йшлося про авто нашої супер-зірки. Іншого такого в місті просто не було. Над підопічним мого благовірного дедалі хмарилося.

— Має бути, має бути… Він має, нехай сам і викрадає, — невдало пожартував Васько. — Я туди не попхаюся. Там, мабуть, і охорона, і собаки, й сигналка. Без Метра нам там капець. Ми самі ні плану путящого не вигадаємо, ні з сигналізацією без приладу метрівського не впораємось. Інша річ, якби цей бісів співак учора не полінувався на бенкет приїхати. Ось чим ти, хрін моржовий, думав? — судячи зі зміни інтонації, Васько знову накинувся на Артема. — Якщо незрозуміло було, приїде співак, чи ні, навіщо нас дезінформував?! Може, Робіну й не цюкнуло б у тім'ячко «Тойоту» віддавати. Шкода ж як! Така робота — і все під три чорти… Я через цю «Тойоту» мало не посивів, а він її — бац! — і віддав. Усе через співака твого. Ми й на вечірку проникли, й фільм прокрутили — усе чікі-пікі… А цей покемон не замалювався.

— Якщо б із самого початку все пішло як слід, «Бентлі» вже стояв би собі в нашім гаражику, на фарбування чекав, як миленький! А може, Робін і відігнав би куди. Якби по-нашому було, ми б цю машинку ще три дні тому просто з особняка взяли, — нагадав Сергій.

— Метр зник — і все догори ногами, — підтвердив Артем, зітхаючи. — Я ж казав йому: «Стережися, Сашко, ой, стережися»…

— Стерігся б там, чи ні, — Васько вочевидь недолюблював усіх своїх подільників, — прилад хоча б постеріг.

Сумнівів не залишалося, Метром у цій компанії величали мого колишнього другого чоловіка. Виходить, Робін викрав Шурика й не сказав нічого своїм хлопцям? Схоже, Хтось із Робіним водили за носа всю компанію.

«Може, розповісти цим дітям, хто викрав їхнього Метра? Очолити повстання серед Дітей Дєточкіна, визволити Шурика, покарати винних…»

«Чудово! — обурилося Сумління. — І спокійно дивитимешся, як ці підлітки з нестабільною психікою чинитимуть розправу над твоїм рідним колишнім чоловіком? Вони ж Вадика на шмаття розірвуть, якщо про правду довідаються. І потім… Які з них визволителі? Тільки й можуть, що один одного мішати з болотом».