Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

— Геґрід, — вимовив Гаррі. Не роздумуючи над тим, що робить, він кинувся назад, але Рон з Герміоною схопили його за руки.

— Не можна, — Рон був білий як папір. — Якщо вони дізнаються, що ми там були — Геґрідові кінець...

— Як... вони... могли? — задихалася Герміона. — Як вони могли?

Поволі, щоб випадково не вилізти з-під плаща, вони знову рушили до замку. Швидко сутеніло і невдовзі їх огорнула суцільна пітьма.

— Скеберсе, вгамуйся! — шипів Рон, притискаючи нагрудну кишеню. Пацюк несамовито звивався. Рон зупинився і спробував запхнути його глибше. — Що це з тобою, дурний щуряко? Сиди тихо!.. ОЙ! Він мене вкусив!

— Рон, не кричи! — тривожно зашепотіла Герміона. — От-от надійде Фадж...

— Таж він не хоче... сидіти... на місці...

Скеберс був явно сам не свій. Він борсався як навіжений і намагався вирватися з Ронових рук.

— Та що з ним таке?

І тут Гаррі побачив: припадаючи до землі і зловісно блимаючи великими жовтими очима, до них підкрадався Криволапик. Гаррі не знав, чи він їх почув, чи орієнтувався тільки на Скеберсів писк.

— Криволапику! — застогнала Герміона. — Тпрусь!

Але кіт наближався...

— Скеберсе... НІ!

Запізно... Пацюк вислизнув з-поміж Ронових пальців, стрибнув на землю і дременув. Криволапик кинувся за ним, і перш ніж схаменулися Гаррі з Герміоною, Рон вискочив з-під плаща-невидимки і стрілою зник у пітьмі.

— Рон! — простогнала Герміона.

Вони з Гаррі перезирнулася й кинулися слідом. Їм заважав плащ — вони його стягли, і тепер він розвівався у них за спинами, як прапор. Попереду чулося Ронове тупотіння і крик:

— Криволапе... геть!.. Скеберсе, ану сюди!..

Почувся звук падіння.

— Ховайся!.. Тпрусь, смердючий котяро...

Гаррі й Герміона мало не впали, наштовхнувшись на Рона. Він лежав на землі, але Скеберс був знову в безпеці. Рон притис обидві руки до тремтячої грудки в своїй кишені.

— Роне... швидко... під плащ... — захекано проказала Герміона. — Дамблдор... міністр... вони ось-ось будуть тут...

Але вони не встигли ані сховатися під плащем, ані перевести дух, бо тієї ж миті почулося гупання величезних лап. На них з пітьми стрибонув гігантський чорний пес із тьмяними очима.

Гаррі потягся по чарівну паличку, але запізнився. Стрибнувши, пес передніми лапами штурхонув його в груди, Гаррі упав на спину й опинився під волохатою тварюкою. Він відчував її гарячий віддих, бачив довжелезні ікла...

Але стрибок був такий потужний, що пес перекотився через Гаррі. Очманілий Гаррі, якому здалося, що в нього зламані ребра, спробував підвестися. Пес гарчав зовсім поруч, розвертаючись для нового стрибка.

Рон зірвався на ноги. Коли пес кинувся знову, він відштовхнув Гаррі вбік, і псячі щелепи зімкнулися на витягнутій Роновій руді. Гаррі кинувся на звіра, вхопив його за шерсть, але пес поволік Рона з такою легкістю, ніби той був ганчірною лялькою...

І тут зненацька Гаррі щось ударило в обличчя з такою силою, що знову збило його з ніг. Він почув, як, падаючи, заверещала з болю Герміона. Гаррі намацав чарівну паличку, витираючи з чола кров...

— Лумос! — прошепотів він.

Чарівна паличка освітила стовбур густого дерева. Вони загнали Скеберса просто під Войовничу Вербу, гілки якої рипіли, ніби від сильного вітру, і люто батожили все довкола.

А під стовбуром пес затягував Рона у велику нору між корінням Верби... Рон упирався з останніх сил, але його голови й тулуба вже не було видно...

— Рон! — закричав Гаррі, кидаючись на допомогу та здоровенна гілляка, що ошаліло розгойдувалася в повітрі, не давала йому підійти.

Вони бачили тільки Ронову ногу, якою він зачепився за корінь і з останніх сил не давав псові затягти себе далі під землю. Раптом щось жаско хруснуло, мовби стрілила рушниця, Ронова нога зламалася і зникла з очей.

— Гаррі... треба бігти по допомогу.. — крикнула Герміона. Вона теж була закривавлена — Верба подерла їй плече.

— Ти що?! Та тварюка може його загризти, нема часу!

— А як ми туди потрапимо?..

Ще одна гілляка замахнулася на них, стиснувши, мов кулаки, свої галузочки.

— Якщо той псяра зумів туди пролізти, то й ми зможемо, — захекано метався Гаррі, марно намагаючись проскочити крізь норовисті гілки.

— Рятуйте, допоможіть, — у відчаї шепотіла Герміона, розгублено пританцьовуючи на одному місці. — Будь ласка...

Криволапик раптом метнувся вперед. Він змією прослизнув поміж знавіснілих гілок і торкнувся лапою якогось сучка на стовбурі.

Зненацька дерево завмерло і мовби скам'яніло. На ньому не ворушився жоден листочок.

— Криволапику! — розгублено прошепотіла Герміона і боляче стиснула Гарріну руку. — Звідки він це знав?

— Він приятелює з тим псом, — похмуро озвався Гаррі. — Я бачив їх разом. Ходімо... Тільки тримай напоготові чарівну паличку...

Вони підбігли до стовбура, але Криволапик їх випередив — махнувши своїм пухнастим хвостом, він зник у норі. Гаррі кинувся за ним. Він проліз туди вперед головою і земляним схилом з'їхав на дно низенького тунелю. Криволапик чекав попереду, поблискуючи очима у сяйві чарівної палички Гаррі. Наступної миті до нього сповзла Герміона.

— Де Рон? — перелякано запитала вона.

— Десь там, — зігнувся Гаррі і подався за котом.

— Куди цей тунель веде? — ледь чутно видихнула Герміона.

— Не знаю... він позначений на Карті мародера, але Фред із Джорджем казали, що ним ще ніхто не користувався. Він веде за межі карти, начебто до Гоґсміда...

Вони дуже поспішали, хоч пересувалися мало не рачки. Попереду то з'являвся, то зникав Криволапиків хвіст. Тунель ніяк не закінчувався. Здавалося, він був не коротший, аніж перехід до "Медових руць". Але Гаррі думав тільки про Рона і про те, що з ним може зробити той псисько... Уривчасто дихаючи, вони бігли, пригинаючись до землі...

І ось тунель почав підійматися вгору, тоді зазміївся, і Криволапик десь зник. Гаррі побачив невиразну цятку світла, що пробивалося крізь маленький отвір. Вони з Герміоною, відсапуючись, на хвильку зупинилися, підняли чарівні палички й зазирнули всередину.

Там була кімната — запилюжена й захаращена кімната з обдертими шпалерами, з мовби навмисне поламаними меблями та вікнами, забитими дошками.

Гаррі глянув на Герміону, що хоч і мала переляканий вигляд, проте кивнула головою.

Гаррі визирнув з отвору й роззирнувся довкола. Кімната здавалася порожньою, але праворуч були відчинені двері, що вели в темний передпокій. Раптом Герміона знову схопила Гаррі за руку. Вона злякано розглядала забиті дошками вікна.

— Гаррі, — прошепотіла вона, — здається, ми у Верескливій Халупі.

Гаррі ще раз роззирнувся. Неподалік стояло дерев'яне пошарпане крісло на трьох ніжках. Хтось видер з нього цілі шматки.

— Привиди