Читати книгу - "Сповідь"

Я мало чого досяг у цих заняттях і незабаром з огидою залишив їх. Зате я просунувся в мистецтві набагато кориснішому – навчився радіти своїй долі і не бажати блискучішого становища. Я починав розуміти, що не створений для нього. Цілком віддавшись бажанню зробити життя матусі щасливим, я над усе любив бути з нею поруч і, незважаючи на всю свою пристрасть до музики, все дужче досадував, буваючи змушений покидати її задля своїх уроків.

Не знаю, чи помітив нашу близькість Клод Ане. У мене є підстави думати, що вона не залишилася для нього таємницею. Він був дуже проникливий, але стриманий, завжди говорив те, що думав, але не завжди висловлювався. Не показуючи, що знає, він, очевидно, все-таки знав. Така поведінка пояснювалася не ницістю душі: просто він поділяв принципи своєї пані і не міг засуджувати її за те, що вона чинила згідно з ними. Будучи не старшим за неї, він здавався, проте, таким зрілим і серйозним, що дивився на нас обох як на дітей, що заслуговують на поблажливість, а ми ставилися до нього, як до поважної людини, чиєю повагою варто дорожити. Саме після того, як вона зрадила його, я дізнався, як вона до нього прихильна. Знаючи, що я думаю, відчуваю і дихаю лише її почуттями і думками, вона показувала мені, як його кохає, щоб і я полюбив його так само, при цьому вона показувала не так свою любов, як повагу до нього, оскільки це почуття я міг розділити з нею найповніше. Скільки разів вона розчулювала наші серця і примушувала нас зі сльозами на очах обіймати одне одного, кажучи, що ми обидва необхідні їй для щастя її життя! Хай жінки, читаючи ці рядки, не усміхаються лукаво. З її темпераментом така потреба не мала нічого двозначного: то була потреба серця.

Таким чином з нас трьох склався союз, безприкладний у цілому світі. Всі наші бажання, турботи і сердечні схильності були спільними; ніщо не виходило за межі нашого маленького гуртка. Звичка жити разом і тільки цим жити дійшла у нас до того, що, коли одного з нас не було за обідом, або приходив четвертий, усе було зіпсовано, і, незважаючи на наші особливі стосунки, побачення одне з одним наодинці нам були менш солодкі, ніж час, проведений утрьох. Безмежна взаємна довіра усувала між нами будь-яку обмеженість, а те, що ми всі троє були дуже зайняті, рятувало нас від нудьги.

Матуся, завжди діяльна і сповнена задумів, не залишала нас нікого без діла, до того ж у кожного з нас було чим заповнити час. Здається, неробство – не менше суспільне зло, ніж самотність. Ніщо так не пригнічує дух, ніщо не породжує стільки дрібниць, пліток і брехні, як необхідність бути завжди разом, в одній кімнаті і, замість якоїсь праці, безперервно теревенити. Займаючись справою, говорять тільки тоді, коли є що сказати; коли ж нічого не роблять, доводиться неодмінно весь час говорити; і з усіх утруднень я вважаю саме це найбільш неприємним і найбільш небезпечним. Наважуся піти далі і стверджувати, що товариство може бути справді приємним лише в тому разі, якщо кожен не лише чимось зайнятий, а й саме заняття вимагає уваги. Робити бантики – це все одно, що нічого не робити; і так само важко розважити жінку, яка їх в’яже, як і ту, котра сидить склавши руки. Коли вона вишиває – інша річ: тоді вона достатньо зайнята у хвилини мовчання. Особливо неприємно і смішно – це бачити, як у цей час дюжина нероб устають, сідають, ходять туди-сюди, крутяться на каблуках, переставляють по сто разів статуетки на каміні, витрачаючи всі свої розумові здібності на безперервну балаканину: нічого сказати, чудове заняття! Ці люди, хоч би що вони робили, завжди будуть тягарем і собі, й іншим. Під час свого перебування в Мотьє я ходив до сусідок плести шнурки; і якби я повернувся у світ, то завжди носив би в кишені більбоке[79] і грався б ними весь час, аби тільки не говорити, коли мені нічого сказати. Якби кожен чинив так само, люди не були б такими злими, їхні стосунки стали б міцнішими і, думаю, приємнішими. Зрештою, хай з мене сміються скільки завгодно, але я стверджую, що єдина мораль, доступна нашому сторіччю, – це мораль більбоке.

Втім, ми були позбавлені від необхідності розганяти нудьгу власними силами: нам так набридали непрохані відвідувачі, що, залишившись нарешті самі, ми зовсім не нудьгували. Роздратування, яке вони й раніше викликали в мені, не ставало меншим, відмінність полягала в тому, що тепер у мене було менше часу впадати в нього. Бідолашна матуся анітрохи не втратила своєї колишньої пристрасті до різних задумів і справ; навпаки, що настійнішими ставали домашні потреби, то з більшою енергією віддавалася вона своїм фантазіям, мріючи їх позбутися. З роками ця манія лише посилювалась, і в міру того як матуся втрачала смак до світських розваг і втіх молодості, вона замінювала його схильністю до таємниць і проектів. У її будинку весь час товпилися різні шарлатани, фабриканти, шукачі філософського каменю та всілякі підприємці, котрі орудували мільйонними статками, а кінчали тим, що просили екю. Ніхто не йшов од неї з порожніми руками, і мене завжди вражало, як вона могла так довго роздавати гроші, не вичерпуючи джерела своїх коштів і не виводячи з терпіння кредиторів.

Проект, що найбільше цікавив її у той час, був не з найбезрозсудніших з усього, що вона іноді вигадувала, і полягав у тому, щоб влаштувати в Шамбері королівський ботанічний сад, призначивши туди штатного доглядача, і неважко було здогадатися, для кого це місце призначалося. Місце розташування нашого міста серед Альп було дуже сприятливе для вивчення ботаніки, а матуся, що намагалася завжди полегшити здійснення одного проекту з допомогою іншого, хотіла влаштувати при ньому школу фармацевтів, яка й справді була б корисна в такій бідній місцевості, де аптекарі були майже єдиними медиками. Після смерті короля Віктора головний королівський лікар Ґроссі переселився до Шамбері, що, на її погляд, було вельми сприятливою обставиною для здійснення її плану і, можливо, її на нього й наштовхнуло. Хоч би як там було, вона почала уласкавлювати Ґроссі, але він не надто піддавався на компліменти, оскільки це була найуїдливіша і найгрубіша людина, яку мені доводилося зустрічати. Ви й самі можете судити про це з двох-трьох властивих йому рис, які я наведу для прикладу.