Читати книгу - "Хід королем"

Здійнялося пекло демонське. Звір озирнувся — незворушний, начебто і не чуючи галасу, не бачачи, як інші розмахують руками та трусять порядком денним. Він усміхнувся, а потім, нарешті усвідомивши, що його грі кінець, закивав головою на знак згоди. Галас затих, даючи йому змогу висловитися.

— О'кей,— він подивився на крісло спікера.— Які слова ви хочете, щоб я забрав назад? Жалюгідний? Недомірок? Чи підхлібник?

Здійнялася нова хвиля обурення, але мадам спікер заглушила її:

— Усе це! Я хочу, щоб ви забрали назад їх усі!

Нарешті її почули.

— Усі? Ви хочете, щоб я забрав назад їх усі?

— Негайно!

Перука сповзла набакир, мадам спікер намагалася поправити її в одчайдушній спробі не втратити самовладання і почуття власної гідності.

— Гаразд. Гаразд,— Звір підняв руки, щоб змусити галас затихнути.— Усім вам відомі мої погляди на лестощі їхнім королівським величностям, але...— він подивився на розлючених парламентських псів, які мало не хапали його за п'яти,— якщо правила вимагають, щоб я зрікся всіх своїх слів, тоді я зроблю це.

— Зараз. Цю секунду!

З усіх боків зачувся схвальний гавкіт. Звір втупився прямо у Маккілліна.

— Так, я був неправий. Ви, безперечно, могли переплутати його з лідером опозиції. Цього жалюгідного недомірка-підхлібника!

У цій какофонії криків, що лунали звідусіль, у мадам спікера не лишалося жодного шансу бути почутою, але Звір і не став чекати, доки його закличуть до порядку,— зібрав папери з підлоги та, кинувши зухвалий погляд на лідера опозиції, попрямував до виходу з зали. Сержант варти, здатний читати по губах накази мадам спікера, супроводжував Звіра до самісіньких дверей, щоб той не з'являвся у Вестмінстерському палаці протягом наступних п'яти робочих днів.

Щойно Звір переступив поріг і зник, у палаті відновилася хоч якась подоба порядку. З-під перуки, яка досі трохи сповзала набакир, мадам спікер подивилась у бік Маккілліна: в її очах читалася зацікавленість його намірами. Той похитав головою. Він більше не хоче ставити дурисвітських питань про права людини. Як щодо його власних людських прав? Усе, чого він хотів, то це щоб ця жорстока й незвичайна страта скінчилася і щоб хтось прийшов і акуратно зняв його з парламентської шибениці, де він гойдається у сподіванні на гідний похорон.

— Як ви зробили це, Френсисе? — поцікавився Стемпер, заходячи до офісу прем'єр-міністра в палаті общин.

— Зробив що?

— Настільки завели Звіра, що той перекрутив Маккілліна на фарш — а такого й дюжині м'ясників у Барнслі не вдасться.

— Дорогий мій Тіме, ти стаєш жалюгідним старим циніком. Ти скрізь вишукуєш змови. А правда — якщо ти згоден визнати правду — полягає в тому, що мені й не треба було його заводити. Він уже прийшов заведений, готовий спалахнути як сірник. Ні, мій внесок — оці рядки,— він указав на телевізійний екран, де передавали телетекст останніх новин. Будівельні трести вже скінчили своє екстрене засідання, і результат їхніх обговорень блимав на екрані.

— Христе. Два відсотки за іпотекою? Оце так крапля дьогтю в діжці меду.

— Точно. Поглянемо, наскільки пересічний споживач перейматиметься за безпритульних, коли іпотека в нього так злетить, що не лишиться грошей на пиво. Сьогодні до закриття біржі королівська совість здаватиметься недоречною і недозволеною розкішшю.

— Приношу свої вибачення за те, що виголошував цинічні зауваження у вашій присутності.

— Приймаються. Виборці цінують ясний вибір, Тіме, це допомагає їм зосередитися. І я їм надам практично прозорий вибір. Король може бути рідкісною орхідеєю поряд з моєю простацькою капустою, та коли чортові злидарі почнуть голодувати, вони хапатимуться за капусту.

— Побільше капусти, щоб король хронічно пускав вітри.

— Дорогий мій Тіме, можна сказати і так. Але в такому питанні я не можу прокоментувати.

Король сидів перед телеекраном, мовчки спостерігаючи за подіями, які розгорталися після того, як почалася трансляція «Часу питань до прем'єр-міністра». Монарх дав наказ не турбувати його, проте особистий секретар більше не міг терпіти. Він постукав і увійшов, шанобливо вклоняючись.

— Перепрошую, сір, але вам треба знати: нас діймає дзвінками преса, яка чекає якоїсь реакції, якогось натяку на те, що ви відчуваєте з приводу подій у палаті общин. Вона не прийме мовчання у відповідь, а без прес-секретаря...

Король, здавалося, не помітив вторгнення, а досі пильно вдивлявся в екран, не кліпаючи повіками; його тіло напружилося, вени на скронях здавались яскраво-блакитними на тлі пергаментної шкіри черепа. Він був попелясто-блідий, але не від гніву: особистий секретар добре вивчив, що король спалахує, коли гнівається. Ця застиглість означала зовсім інше людське почуття — це було глибоке занурення в себе, напруженість, яка свідчила, що спроби віднайти рівновагу виявилися марними.

Особистий секретар нерухомо стояв, спостерігаючи чужу агонію, соромлячись свого вторгнення і ще не знаючи, як виплутатися з цього становища.

Нарешті король прошепотів — сам до себе, а не до секретаря.

— Все даремно, Девіде...— Голос був сухий і хрипкий.— Нічого не буде. Королю так само не стати людиною, як і простій людині не стати королем. Це неможливо — ти ж знаєш, правда, знаєш, старий друже?..

Потім запало мовчання. Король, як і раніше, не рухаючись, невідступно, невидющими очима вп'явся в екран. Особистий секретар вичекав кілька нескінченних секунд, а потім вийшов з кімнати, тихо зачинивши по собі двері — так само, як зачиняв би віко труни.

Розділ сорок четвертий

Я шаную, звісно, шаную. Я завжди задираю коліно у присутності його величності.

Щойно отримавши запрошення, Саллі помчала до палати общин. Вона саме робила пропозицію новому потенційному клієнту — одному з провідних вітчизняних виробників консервованих бобів,— але той виявив цілковите розуміння, був навіть вражений і запевнив, що хоче мати з нею справу. Якщо в неї такі контакти, здавалося, йому кращих рекомендацій і не треба.

Секретар чекав на неї біля входу Святого Стефана, щоб через декілька століть історії провести її, як ВІП-особу, повз довгу чергу відвідувачів до службового входу. Вона була тут уперше; прийде день, обіцяла вона сама собі, й вона повернеться сюди ще раз, щоб роздивитися всю славу старої доброї Англії — коли матиме терпіння вистояти в цій черзі протягом кількох годин зо всіма іншими. Але саме зараз вона воліла особливого статусу.

Її провели просто в кабінет. Уркгарт, убраний у