Читати книгу - "Зерно правди"

Він саме проминав Аннополь, залишалося перетнути Віслу, звернути на південь — і за півгодини вже буде на місці. Містечко було порожнє, оповите туманом, але Шацький почувався безпечніше у світлі ліхтарів. Настільки, що з’їхав на узбіччя й витягнув мобілку, щоб під’єднатися до Інтернету. Знайшовши біблійний сервер, чекав на з’єднання. Прочинив вікно, щоб здолати дрімоту. Досередини влилася прохолода, волога, машину наповнив різкий запах мокрої землі, обіцянка весни, яка от-от настане, надолужуючи втрачені тижні.

Користуючись записами, відшукав біблійні цитати. Чому вони такі довгі? Досить було одного вірша, який містив «око за око», і все ставало зрозумілим. Переписав їх до блокнота. Цитата з Левиту була найкоротша й найпростіша, ішлося про покарання за покалічення й за смерть, «...а хто заб’є людину, той буде забитий». Шацького вразила схожість зі статтею 148 Кримінального кодексу Республіки Польща: «Хто уб’є людину, карається позбавленням волі...»

У другій цитаті йшлося про покарання за кривду, заподіяну вагітній жінці під час бійки між чоловіками, що запевне означало війну або збройний конфлікт. Якщо жінка скидала дитину — винуватцеві загрожував штраф, та якщо жінка помирала — смерть.

Нарешті третій уривок, із Книги Повторення Закону, виглядав найбільш заплутано, майже як сучасні закони. Водночас це були найсуворіші слова, спрямовані проти лжесвідчень або, висловлюючись сучасною мовою, проти складання неправдивих свідчень. Юдейський законодавець («Дивна назва для Бога», — подумав Шацький) наказав накласти на лжесвідка таке покарання, яке застосували би, якби його брехню взяли за правду. Інакше кажучи, якщо внаслідок чиїхось неправдивих звинувачень когось засудили до смертної кари, а потім все з’ясувалося, то на лжесвідка чекала шибениця чи що там тоді застосовували. Цікаво було й те, що суворість закону поширювалася й на загал. «А позосталі будуть слухати, і будуть боятися, і більш уже не будуть робити серед себе такого, як та річ зла». Певним чином, брехня вважалася найтяжчим злочином.

«Може й слушно», — подумав Шацький і закрив блокнота. Зачинив і вікно, застебнув піджака, ніч була холодна як чорт. Про що йшлося в цитатах? Про вбивство, скривдження вагітної і лжесвідчення. Випадковість чи важлива деталь?

Вимкнув лампочку, вмонтовану над заднім люстерком, покліпав, щоб втомлені очі звикли до імлистої темряви за вікном і завмер, побачивши з’юрмлені довкола машини темні постаті. Тіні невпевнено кружляли довкола авто. Відчув, як у горлі наростає панічний жах, запустив двигун, фари прорізали молочний туман снопами світла. Не було жодних тіней. Лише безлюдне надвіслянське містечко, брукований тротуар і реклама пива «Перла» над продуктовою крамницею.

Різко рушив у бік річки. Туман завирував за широким задом «Сітроена».

Прокурор Теодор Шацький не знав, бо й не міг знати, що він саме зараз покидав один із типових штетлів, містечок із переважно єврейським вбогим населенням, яке в Аннополі до війни становило понад сімдесят відсотків усіх міщан. Була тут юдейська школа товариства «Тарбут», хедери, товариство «Талмуд Тора» й світські школи для дівчат і хлопців, була навіть скромна єшива, після якої хлопці продовжували навчання в Любліні. Залишився невеличкий негарний пам’ятний камінь на місці колишнього кіркуту на околиці містечка, оточений для оздоби рожевою цеглою.

7

На обличчі дівчини з’явилася недовіра, але вона не скинула його руку зі свого стегна, це гарний знак. Роман Мишинський дозволив собі провести її трохи вище, на оголену шкіру над мереживною облямівкою панчохи. Проте там не було ані мережива, ані шкіри. Тільки не кажіть мені, що на дискотеку ходять в колготках. Це що, якась вінтажна вечірка чи що, зараз виявиться, що в неї неголені пахви й еластановий ліфчик. Невже бодай раз у житті йому не може трапитися нормальна дівчина? Не йдеться про раз на місяць, навіть не раз на півроку чи на рік. Раз, один раз узагалі.

— Тобто ти хтось тіпа детектив? — запитала вона, нахиляючись в його бік.

— Не «тіпа», а просто детектив, — гукнув він у відповідь, відзначаючи собі, що ніколи-преніколи не можна нікого запрошувати перед побаченням на салат із кальмарів у часниковому соусі. — Я розумію, як це звучить, але це правда. Я сиджу в офісі, приходить який-небудь чувак, спершу говорить якимсь околясом, перевіряє чи можна мені довіряти. А потім, — Мишинський витримав паузу, — а потім відкриває мені свою заповітну таємницю, і я отримую від нього замовлення. Ти й гадки не маєш, як іноді химерно складаються людські долі.

— Я б хотіла побачити твій офіс. Відкрити свої таємниці.

— Найзаповітніші? — запитав він, відчуваючи, як ці банальні слова відбивають у нього бажання провести незабутній вечір.

— Ти й не уявляєш! — відгукнулася вона, перекрикуючи музику.

За хвилину вони вже сиділи в таксі, яке везло їх із центру до його «офісу», тобто невеликої однокімнатної квартирки на Грохові. Може, і не бозна-який фешенебельний район, зате тут, у порослій виноградом довоєнній віллі із садом, якраз біля багатоповерхівок нового мікрорайону, прозваного в народі Мордором, відчувався дух старого міста. Вони пристрасно цілувалися, аж раптом задзеленчав телефон. Приватний номер. Мишинський узяв трубку, подумки благаючи усіх можливих богів, щоб це не була його мати.

Якусь мить мовчки слухав.

— Звичайно, що я вас пам’ятаю, пане прокуроре, — озвався Роман діловим, нижчим ніж зазвичай, тоном і кидаючи дівчині промовистий погляд. — Таких справ не забувають... Так, зараз якраз у Варшаві... Зрозуміло... Ага, ага... Зрозумів... Звичайно... Мені треба поспати кілька годин, три години займе дорога, я можу приїхати до вас о восьмій. Так, звичайно, до побачення.

Жестом рейнджера Мишинський закрив телефон і заховав його до кишені піджака. Дівчина захоплено дивилася на нього.

— Ну діла, щоб оце прокурор до людей видзвонював опівночі, — прокоментував таксист, дивлячись на Романа в люстерко. — Просто, блін, якийсь Совєтський Союз нам тут влаштують, колонію, Їй-Богу.

Розділ восьмий

середа, 22 квітня 2009 року

Сьогодні Міжнародний день Землі, Джек Ніколсон святкує 72-й день народження, Дональд Туск — 52-й, а автомобілісти-любителі відзначають сьому річницю із дня смерті марки «Полонез». У Польщі майже півмільйона гімназистів складають випускний іспит, крім того, уряд планує цілковиту заборону куріння, 25-річний альпініст без страховки піднімається по стіні на дах варшавського готелю «Маріотт»; конкурс на звання блазня року виграв міністр інфраструктури, який заявив, що автостради A1, А2 та А4 буде закінчено до Євро-2012. У західних сусідів розпочався процес ісламських терористів, у східних на посаду повернувся тренер із хокею, звільнений за те, що його команда наважилася виграти