Читати книгу - "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"

Фольксштурм не мав дивізій, а тільки батальйони, які складалися в середньому із 600 осіб. На відміну від однорідного радянського ополчення, він був розділений на чотири розряди залежно від здоров’я та віку бійців. Батальйони першого розряду із здорових чоловіків 20-60 років входили до полків та дивізій вермахту. Таких батальйонів було 20%. Решта несли службу у своїх округах, без відриву від дому. Вони мали затикати дірки в обороні в разі прориву противника, боротися з ворожими парашутистами, диверсантами та розвідниками, охороняти концтабори. На них покладалося також придушення можливих повстань, оскільки десятимільйонна маса іноземних робітників та військовополонених на території Німеччини могла будь-якого дня стати критичною.

Шість мільйонів фольксштурмістів давали клятву вірності Гітлеру і проходили 48-годинну військову підготовку. Їх учили стріляти з гвинтівки і гранатомета «панцерфауст» (відомого нам як фаустпатрон). Вони мали освоїти багаторазовий протитанковий гранатомет «панцершрек» і метання ручних гранат. Знаменитий «шмайсер» не входив до програми, але міністерство Шпеєра обіцяло налагодити для фольксштурму виробництво дешевого пістолета-кулемета МР-3008. Одне слово, все було продумано по-німецьки ретельно.

На практиці зброї не вистачало навіть батальйонам 1-го розряду, декому видавали на перший час (який дуже легко міг стати останнім) саперні лопатки. 3-й розряд — парубки з гітлерюгенда — міг розраховувати лише на одноразові фаустпатрони, а 4-й — напівінваліди та добровольці, старші за 60 років, — мав користуватися мисливськими рушницями й різномастими трофейними гвинтівками.

Гітлеру боялися говорити про це. Він вірив, що фольксштурмісти стануть рятівною перепоною на шляху ворога. Більшість із них насправді билися як смертники, особливо в Берліні, коли було вже абсолютно ясно, що війну програно. Що ними керувало? Я шукав відповідь у різних джерелах. І почав з газети «Правда», думка якої з усіх питань була, по суті, думкою самого Сталіна.

Немає фольксштурму — немає проблеми!

У січні 1945 року настала довгоочікувана мить — Червона армія ввійшла на територію Німеччини, у Східну Пруссію. Її головне місто Кенігсберг чинило відчайдушний опір і було взяте тільки 10 квітня, коли радянські війська вже наступали на Берлін.

Маршали Жуков і Конєв прагнули оволодіти Берліном до 22 квітня — на честь 75-річчя від дня народження Леніна. Сталін і всі наступні радянські вожді дорого цінували такі символи. Але Берлін теж виявився дуже твердим горішком. Незважаючи на значну перевагу радянських військ у живій силі та техніці, червоний прапор над рейхстагом змогли підняти тільки 2 травня. «Під час Берлінської операції, — згадував Конєв багато років потому, — гітлерівцям удалося знищити й підбити понад 800 наших танків та самоходок. Причому основна частина цих втрат припадає на бої в самому місті».

Газета «Правда», природно, мовчала про втрати. Але чому, детально розповідаючи про бої в Німеччині, вона не помітила фольксштурмістів? Серед захисників Кенігсберга їх було 30 відсотків, у Берліні — не менше половини...

Перше пояснення лежить на поверхні. Визнати, що серед переможених було багато літніх людей і підлітків, значило б принизити Перемогу, вистраждану радянським народом. Але газета «Правда» і Сталін дивилися глибше. Розповівши про участь фольксштурму, довелося б відповідати на запитання: чому цивільне воїнство навіть після смерті фюрера чинило такий шалений опір? Пояснити це загороджувальними загонами СС не можна. У Берліні «фаустники» стріляли з верхніх поверхів сотень будинків — які вже тут загородзагони... Залишився б єдиний варіант відповіді: фольксштурмісти були задурманені геббельсівською пропагандою! А тоді особливо допитливі захотіли б дізнатися, що ж їм брехав Геббельс.

Цього запитання у Кремлі боялися. Про німецьке ополчення наказано було забути: немає фольксштурму — немає проблеми! І забули. На розчарування журналістів, які мріяли познущатися над фюрером: мовляв, набрав військо з тих, хто вже міг ходити і ще міг ходити...

Ангел і диявол

Геббельс був талановитим майстром брехні. Часом він кривив душею навіть у своєму щоденнику. Але цей запис від 2 березня 1945 року, на жаль, правдивий:

«Переді мною лежить наказ маршала Конєва радянським військам. Маршал Конєв виступає в цьому наказі проти пограбувань, якими займаються радянські солдати на східних німецьких територіях... Конєв вимагає від командирів вживати найсуворіших заходів проти розтлівання радянських військ... В окремих селах та містах численних ґвалтувань зазнали всі жінки від десяти до сімдесяти років... Проти цього ми розгорнемо тепер широку кампанію в країні та за кордоном».

Очевидно, щоденник Геббельса під час перекладу скоротили — адже, крім пограбувань і групових ґвалтувань, були вбивства. Подробиці легко знайти в Інтернеті — наприклад, у спогадах командира взводу Л. Рабічева «Війна все спише»...

Як таке стало можливим? У чому причина? Згадаймо банальну істину: бумеранг повертається. Німецькі окупанти лютували в Росії, Україні, Білорусі. Ось одна лише замітка фронтового кореспондента газети «Правда» в номері від 15 грудня 1941 року: «Війська генерала Власова, зайнявши Солнєчногорськ, рухаються на захід. Три села — Лазареве, Єлізарове, Поповка — виглядають так, ніби по них пройшлися розжареним залізом. Німці, залишаючи села, спалюють їх. Анна Чикова стоїть біля свого згорілого будинку і розповідає про дикі насилля та пограбування, які не припинялися ні вдень, ні вночі...».

Чи ось — навскидку — номер газети «Известия» від 12 вересня того ж року. Вся сторінка заповнена жахливими свідоцтвами, а вгорі величезними буквами лозунг: «КРОВ ЗА КРОВ! СМЕРТЬ ЗА СМЕРТЬ!». І під ним: «Радянський народ жорстоко помститься фашистському звіру за всі його злодіяння».

Солдати Червоної армії не тільки читали газети, а й багато самі бачили по дорозі на захід. Три роки накопичувалась ненависть — і вибухнула. Багато командирів і політпрацівників спочатку навіть сприяли цьому. Так, у військах генерала Черняховського, що наступали на Східну Пруссію, було розмножено плакат: «Воїн Червоної Армії, перед тобою лігво фашистського звіра!». Натяк більш ніж прозорий...

Геббельс дійсно розгорнув широку кампанію в країні і за кордоном. Він надав світовій спільноті через генерала Гудеріана факти злочинів проти мирного населення Східної Пруссії. Але на тлі того, що світ дізнався про Освенцім, Майданек та інші нацистські концтабори, це не спрацювало. Тим паче що союзники самі були не без гріха: особливо відзначилися зґвалтуваннями сенегальські солдати армії де Голля.

Зате в Німеччині кампанія Геббельса мала повний успіх. Він зумів переконати німців у тому, що Червона армія знищить їх усіх поспіль. От і розгадка фанатичного опору фольксштурму на східному фронті.

Сталін видав 23 лютого 1942 року наказ № 55, ключова