Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

Готорн, здавалося, зрозумів, про що вона думає. (Можливо, не ту частину зі слоном.)

— На початку найлегше потрапити до дев’ятки, — сказав хлопець, торкнувши її в бік ліктем, відкусивши великий шмат м’ятної шипучки. — Ще багато народу може витіснити Ноель із дошки. І мене, напевне, витіснять.

Морріґан знала, що він прибідняється, але все одно була йому вдячна.

— Ти ж знаєш, що пройдеш, — сказала вона, торкнувшись його у відповідь. — Ти був пречудовий.

Під вечір передбачення Готорна виявилося ще менш вірогідним. Хоча Шеферда все-таки швиденько викинули з дев’ятки, Ноель тільки спустилася на два місця вниз. Перед нею був Готорн, який посідав друге місце, а на третьому був хлопчик на ймення Магір Ібрагім, який прочитав довгий монолог тридцятьма сімома мовами з «бездоганною інтонацією», як назвала це Старійшина Квінн.

Наразі перше місце посідала Ана, пухкенька гарненька дівчинка з золотими кучерями, яку Морріґан запам’ятала з Прийому Дивообраних. Вона була зодягнута в блідо-жовту сукенку, шкіряні туфлі, волосся зав’язане позаду в пучок — ніби зібралася в недільну школу. Тому Морріґан цілковито не була готова до її незвичайного вміння.

Наставниця Ани, яку звали Суматі Мішра, хвалилася, що її підопічна володіє майстерністю знання людського тіла. Аби довести це, вона добровільно вляглася на залізну медичну каталку, і Ана розітнула її скальпелем, видалила апендикс і зашила маленькими акуратними стібками. Найдивовижніше було те, що все це Ана зробила із зав’язаними очима.

Морріґан із величезним задоволенням спостерігала за збентеженим обличчям Ноель Деверо, коли Ана посіла перше місце й витіснила її аж на четверте.

Надалі виступи закінчувалися кожен по-різному, й учасник за учасником знервовано виходили на центр арени. Дехто поводився впевнено і зухвало, інші мали такий вигляд, ніби молились, аби підлога арени розверзлась і проковтнула їх.

Одна перелякана дівчинка так сильно тремтіла, що почала розчинятися в повітрі і стала безтілесною від страху перед сценою. На щастя, набуття безтілесності і було її талантом. Вона мерехтіла, як молочно-перламутровий привид у світлі сонця, і на доказ своєї нематеріальності пройшла крізь стіл Старійшин. Публіка була вражена. І поступово впевненість дівчинки зросла.

На жаль, виявилося, що її вміння прямо залежить від переляку, оскільки, щойно дівчинка заспокоїлась і почала отримувати задоволення від процесу, її тіло знову стало матеріальним. По дорозі назад крізь стіл вона врізалася в нього і перевернула кухоль із водою, що перелетів через голову Старійшини Вонґа. На дошку її ім’я не потрапило.

Тим часом Морріґан намагалася вгамувати тривогу, що поступово наростала в неї. Між виступами вона окидала поглядом натовп наставників.

«Де ж він?»

— Він з’явиться. — Готорн запропонував їй попкорн, та вона відмовилася. — Юпітер ніколи б не пропустив твоє останнє випробування.

— А якщо не встигне?

— Встигне.

— А якщо ні? — повторила Морріґан, перекрикуючи рев натовпу. Лін Май-Лінґ якраз пробігла дистанцію вздовж усього Тролезею за дванадцять секунд і роздратовано тупнула ногою, коли Старійшини попросили її на вихід. Глядачі співчутливо охнули.

— Я навіть не знаю, яким має бути мій дар! Як я повинна пройти випробування без нього?

— Слухай, він устигне, чуєш? Але якщо ні… — Готорн витягнув шию, оглянувши стадіон. — Якщо ні, я спущуся на арену з тобою. Ми що-небудь придумаємо.

Морріґан підняла брову:

— Наприклад?

Він жував попкорн і серйозно замислився на хвилину.

— Ти зможеш пукати пахвами?

Сонце над Тролезеєм зайшло, і ввімкнулися прожектори. Для Морріґан вони були гігантськими софітами, створеними якраз для того, аби якнайкраще освітити її публічне приниження.

Рейтинг постійно змінювався, й учасники з дев’ятки найкращих стурбовано слідкували за дошкою. Щоразу, коли проголошували ім’я чергового щасливця, чулися стогони, і сльози, і вибухи роздратування тих, кого витіснили з рейтингу найкращих.

Морріґан поглянула на Ноель, що сиділа на два ряди нижче і гризла нігті, кожні п’ять секунд поглядаючи на таблицю. Наразі вона була сьомою.

Прямо над нею був хлопець, якого Морріґан запам’ятала з Книжкового Випробування. Френсіс Фіцвільям приготував для суддів вечерю з семи страв, кожна з яких викликала найрізноманітніші емоції: від страшної параної після страви з грильованим восьминогом до щасливого сміху після чорничного суфле.

На п’ятому місці була Таддея Маклеод, м’язиста рудоволоса дівчинка з Верховин, яка перемогла справжнього дорослого троля в бою сам на сам.

Готорн опустився на четверте місце і був після маленького янголоподібного хлопчика Архана Тета. Архан був скрипаль, і, граючи, він жваво рухався по арені й між рядами, не пропускаючи ні ноти.

Він був чудовим, але Старійшини не поспішали додавати його ім’я в таблицю аж доки в самому кінці миловидний Архан не показав свій справжній талант. З усмішкою овечки він спустошив свої кишені, які були набиті прикрасами, гаманцями, годинниками й монетами, які він спромігся дістати, граючи на скрипці. Морріґан була страшенно вражена. Він навіть поцупив сережку Старійшини Квінн прямо з її вуха!

Готорн зовсім не засмутився, що кишеньковий злодій випередив його. Дар Архана йому сподобався, навіть коли він усвідомив, що його власні шкіряні рукавиці були серед украденого Арханом Тейтом. Тепер хлопчик повертав крадене власникам, річ за річчю.

— Як він це зробив? — повторював Готорн, широко всміхаючись та розглядаючи свої рукавички, ніби вони мали пояснити йому це.

Морріґан збиралася в двадцять сьомий раз сказати, що вона не знає, і чи не був би він ласкавий перестати питати, коли раптом на арену вийшла подружка Ноель із Безом Чарльтоном.

— Он вона, — сказала Морріґан Готорну. — Та дівчинка, яку ми бачили у внутрішньому дворику на Випробуванні Страхом. Пам’ятаєш? Як її там звали?..

Вона була вже восьмою учасницею, яку представив містер Чарльтон сьогодні. Поки їх усіх випереджала Ноель. Морріґан глянула на неї. Ноель спостерігала за подругою з порожнім виразом обличчя без жодної цікавості, ніби це звичайна чергова учасниця.

Готорн похитав головою.

— Про що це ти?

— Ти що, справді не пам’ятаєш?

— Кого не пам’ятаю?

Натовпом учасників зашелестіло знуджене буркотіння, коли Без Чарльтон оголосив ім’я Каденс Блекберн з Невермура. Його голос ледве вирізнявся з-поміж невгамовної балаканини. Але, на відміну від інших, Морріґан слухала дуже уважно.

— Каденс! От як її звати. Я забула. Як я могла забути? — сказала Морріґан, і Готорн стенув плечима.

— Прошу, — сказала Старійшина Квінн, наливаючи собі чаю. Судді теж починали показувати ознаки виснаження. Після багатьох годин показів вони почали зиркати на годинники, опускати підборіддя на руки і довго неприховано позіхати.

Без Чарльтон подав знак комусь у маленькій кімнатці з віконечком поверх трибун. Прожектори згасли, публіку поглинула темрява, а на великих екранах почали крутити фільм.

Розділ двадцять другий. Гіпнотизерка

Морріґан упізнала сцену, яка з’явилася в неї перед очима: сади Дому Праудфутів у день Прийому Дивообраних.