Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Говорити з Ренальдом про Адвіана – марна справа. Ролена і без того знала, які у брата думки з приводу її несвоєчасного захоплення молодим принцом із сусіднього королівства.

– На відьом не схожі. Якщо й володіють силою, то успішно її приховують...

– Де вони?

– У кутовій кімнаті нижнього ярусу.

– Я хочу на них подивитися, – Королева підійшла до вікна і відсмикнула важку штору, впустивши в кімнату рожево-сірий блиск ранку.

– Зараз? 

– Ні, трохи пізніше... Ти добре їх влаштував? Поки ми не знаємо, з якою метою вони до нас проникли, вони – гості, тож поводитися треба відповідно!  –  вагомо промовила королева.

Гості в Даяді вважаються особами священними –  так повелося здавна.

– Зрозуміло! – кивнув Ренальд, вирішивши промовчати про божевільний вчинок однієї з дівчат, – Їм принесуть їжу, воду, там є свіжа постіль... Розпорядитися, щоб приготували їм ванну?

– Хм, хіба від них погано пахне? – поморщилася Ролена.

– Ні, навпаки... Вони молоді, красиві, спокусливі...

Ролена кинула на брата підозрілий погляд.

– Ти захопився?

– Ні! У всякому разі, поки ми не дізнаємося, хто вони такі...

– Тоді після сніданку покажеш мені цих красунь, що взялися невідомо звідки, – сказала королева ревниво. 

Вона не любила тих, кого могли назвати привабливішими за неї саму, і вважала, що навіть її власні доньки не повинні змагатися з нею в красі та чарівності.

Ренальд вклонився і залишив сестру на самоті, щоб та могла привести себе до ладу. Тільки він, та ще найвідданіша служниця мали право бачити Ролену в такому вигляді: непричесаною, неодягненою, розпатланою.