Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

  З печери вони пішли тільки після того, як капітан посидів перед залишками вогнища і заявив, що нікого в окрузі немає, в тому числі і пастухів, котрі залишилися без лежаків. Ще Велівера перед самим виходом зібрав свій амулет-блокатор в єдине ціле. А на здивований погляд Ліїн та її заяву про те, що більше вона ніяких дурнів тягати не збирається, привабливо посміхнувся і сказав, що все гаразд. Дійде він. Бо й поранення за ніч поменшало. І енергія, якою так люб'язно поділилася маленька чарівниця, доки не закінчилася. Та й вперше все стало так погано саме через порошок, який, як виявилось, теж був своєрідним блокатором. А так, мало хто по дорозі зустрінеться і наскільки здалеку зуміє розгледіти щось дивне у дарі.

Ліїн обізвала капітана параноїком, але він лише плечима знизав.

Ішли вони, як виявилось, зовсім не до міста. Капітан розсудив, що у борців з тиранією, які невідомо за яким демоном приперлися на цей острів, людей для масштабного прочісування місцевості не вистачить. І що найрозумніших, найвміліших і найвідданіших вони відправлять шукати в найбільш ймовірний бік, тобто у бік міста. Тому Велівера вирішив туди не йти.

Ліїн була змушена визнати, що вирішив він абсолютно правильно. Щоправда, куди вони тепер ідуть, дівчина так і не зрозуміла. Капітан плутався у свідченнях і говорив то про маяк, то про схованку, то про поштову вежу.

— Елано, вам нудно? — нарешті спитав капітан, коли дівчина спробувала розібратися в плутанині з маяками та вежами.

— Хм, — відповіла Ліїн, старанно милуючись краєвидом.

Краєвид був гарний. Різнотрав'я розстилалося на всі боки, вдалечині темними громадами виднілися гаї, капітан сказав, що навіть цілі ліси, причому ялинові. Якийсь із правителів цього острова колись дуже хотів продавати деревину для суднобудування. Щоправда, у нього нічого не вийшло. Ялини в цій місцевості росли не так, щоб дуже добре. І навіть ті, що виростали високими, ні на що в кораблебудуванні не годилися. Вони були кривуваті, поїдені якимись жуками, в наростах і часто з обламаними ураганами верхівками, що розрослися після цього своєрідними коронами. Натомість у лісках було багато грибів, і добре росли якісь екзотичні ягоди. Так що жителі острова вважали правителя, який посадив ялинки, ледь не найкращим господарем острова за всі часи.

Небеса над головою були синіми-синіми, зрідка розкресленими пір'ям-хмарами. І десь там, у цих небесах, надривалася дрібна пташка, яку неможливо було розгледіти, але було чудово чути. Теплий вітер пах гірко-солодкими квітами. І якби Ліїн не доводилося на всю цю красу милуватися, кудись йдучи ледь помітною стежкою, воно точно їй сподобалося б. А так, хотілося якнайшвидше кудись прийти.

— Вам точно нудно, — сказав капітан, якось визначивши це за мовчанням Ліїн.

— Хочете мене розважити? — спитала дівчина. — Розкажіть, хто така Мелана.

— Мелана дуже розумна дівчина і дуже тямущий маг, — охоче розповів Велівера.

— Це я знаю. Навіщо їй така робота?

Капітан подивився з цікавістю, мабуть, не знайшов в супутниці те, що там шукав і знову посміхнувся.

— Вас просто виховували інакше, — впевнено сказав. — Вас виховували для того, щоб ви покірно вийшли заміж за кого скажуть, народжували родовитих дітей і не відразу зрозуміли, що насправді ваше становище не набагато краще, ніж у якоїсь служниці. Робота просто відрізняється. Служниця миє, чистить, їжу готує. А у ваші обов'язки входила б вишивка прапорів, читання новомодних романів з дурними подругами-курками і задоволення примх чоловіка, який зникає по півроку в столиці, розважається там з десятком коханок і зрідка вивозить вас на бали.

— Хм, мабуть, я б і не зрозуміла, що живу не дуже добре, — задумливо сказала Ліїн.

— Зрозуміли б. Тільки зовсім дурні жінки з віком це не розуміють. І колишні лагідні діви починають шантажувати чоловіків, заводити коханців, самовільно їздити в місто і скуповувати коштовності, а то й труїти благовірних, щоб нарешті пожити, як хочеться. Ніколи не помічали, що більшість вдів-елана так ніколи й не виходять заміж?

Ліїн подумала, але зізналася, що ніколи не цікавилася цим питанням.

— Виховання, — сказав Велівера. — Дівчат-вовків виховують інакше. Знаєте, що найстрашніше може з ними статися?

— Їх спіймають?

— Ні, вони закохаються у свій об'єкт. Після цього слід або втікати, поки зовсім голову не втратила, або звертатися до голів, з проханням відпустити.

— Відпускають? — зацікавилася Ліїн.

— Так, а що з цими дурепами ще робити? Не вбивати ж. Тим паче, проговоритися вони не можуть, фізично. А потім, хто через місяць, а хто через кілька років, ці дівчата повертаються з покаянням та величезним бажанням працювати. З різних причин. Одні переконуються, що коханий був гарний лише здалеку, а поблизу виявився тим ще монстром. Інші розуміють, що не можуть дозволити перетворити доньку на мовчазну служницю, а потім продати її якомога дорожче заміж. Різні купці охоче одружуються з незаконнонародженими доньками родовитих партнерів. Це взаємини зміцнює. Треті починають просто сумувати і розуміють, що жертва того не коштувала. Загалом мало хто з них не шкодує про це рішення. Хоча щасливі винятки бувають.

— Мелана з таких, хто повернувся? — запитала Ліїн.

— Ні, Мелана розумна жінка, вона з тих, хто втік від великого кохання. Тому й жаліє всяких дуреп і бере їх під крило.

— Я дурепа? — запитала Ліїн.

— Іноді ще й яка, — не став її обнадіювати капітан. — Ви, велику частину життя, зуміли прожити міцно заплющивши очі. І якби Перша Вітра Алана не вважала своєю найбільшою помилкою те, що дозволила вашому дідові по матері заблокувати дар доньки і фактично продати її вашому батькові, ви були б давно були одружені з якимсь старим. А може, вже вбили б його. Або себе вбили.

— Моя мама була магом? — здивувалася Ліїн.

— Звичайно. А від кого б ви ще дар успадкували? У родині вашого батька магів відверто не шанували. Тому ваш дід пішов на обман — заплатив якійсь відьмі за те, що вона обрізала дівчинці зв'язки з силою. А Алана щось таке підозрювала, але все одно відпустила вихованку додому, сподіваючись, що він побоїться її змушувати і не врахувала, що він зможе вмовити — у вас насправді купа тіток, яким був потрібен посаг, без якого їх заміж не брали.