Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Сівши в машину, я стиснув пальцями кермо. Найбільше в цьому житті мене дратувало, коли хтось думав, що може мене контролювати. Керувати мною і тримати пальці на моєму пульсі. Чорта з два, нікому і ніколи я цього не дозволяв. І цей раз не стане винятком.

Телефон задзвонив моментально, як тільки я вичавив газ.Мені навіть не потрібно було дивитися на екран телефону, я і так знав ім'я людини, яка вирішила ощасливити мене своїм дзвінком. Самюель. Мій хрещений батько. Людина, яка виховувала мене з дитинства. Той, хто замінив мені батька. Але навіть все вищеперелічене не давало йому права мене контролювати.

- Ти вирішив мені повідомити про свій приїзд? - Прийнявши виклик і поставивши розмову на гучний зв'язок, я вимовив замість вітання.

- Радий, що твої пси добре працюють, Габріель. - Хрещений вимовив це знудженим тоном. Начебто прекрасно знав, що мені вже про нього повідомили. І це не могло не дратувати.

- І причина твого приїзду явно не благодійний вечір на якому ти навіть не з'явився, - скопіювавши його тон, вимовив я.

- Ти й так пожертвував достатньо, навіщо було шокувати людей двічі за вечір? - Мої губи скривилися в усмішці, - ти ж уже в дорозі? - Як би я не хотів, він завжди знав, що і коли я зроблю. Вивчив мене настільки добре, що навіть іноді мене цим лякав. 

Я закінчив виклик так і не давши відповіді на його питання. Упевнений, що він навіть цьому не здивувався.

Через двадцять хвилин я вже стояв біля дверей його готельного номера і, навіть не постукавши, відразу відкрив двері.

- Прям так скучив, що забув про манери? - Самюель, криво посміхнувшись, встав з крісла і попрямував до мене.

Я знав, що він приїхав не просто так. Не став би він зриватися і летіти сюди, просто, щоб побачитися. Для цього була причина і я дуже хотів її дізнатися.

- Я не чекав твого приїзду. - Подивився хрещеному в очі й вимовив таким тоном, щоб він зрозумів, що мені не подобаються подібні сюрпризи.

- А у тебе і часу не було, щоб чекати. Настільки був зайнятий дівчиськом, яке з собою притяг, що і по сторонах не озираєшся? - Він виголосив це занадто голосно. Настільки, що я зрозумів, що йому не подобалося те, що я приїхав не один. Значить приховати Андріану не вийде. Він уже про неї знає. Ну що ж, значить буде так.

- А ти, я дивлюся, забив на свої хобі й почав стежити за мною?

Пройшовши глибше в номер, я попрямував до бару. Розмова обіцяла бути напруженою.

- Ти взагалі усвідомлюєш, що твориш? Відколи ти почав тягати своїх підстилок з собою? - Розмова починала набувати небезпечних обертів, і, здається, хресний цього не розумів.

- А ти, здається, забув, що мені не потрібно питати дозволу?! - Розвернувшись до Самюеля, я посміхнувся. - Я завжди робив і буду робити як вважаю за потрібне. Якщо ти приїхав сюди вчити мене життя, то я тебе розчарую, ти дарма переніс переліт. У твоєму-то віці я б не радив так ризикувати здоров'ям.

- Ти, здається, забув про те, до чого ми йшли стільки років, Габріель?! Адже вона сестра твоєї нареченої, якщо я не помиляюся?!  - Зціпивши зуби, я зробив крок вперед.

- Не помиляєшся, - прогарчав зустрівшись з ним поглядом.