Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю , Єва Скайлер "

 — Тільки для того, щоб привернути увагу громадськості до проблем хворих дітей, — сказав він.   

 До будинку їхали мовчки. У машині батько все одно не став би говорити на особисті теми. Тільки у своєму кабінеті.                                                                                          

 Усю дорогу я нервово постукував пальцями по підлокітнику і поглядав на годинник. Хоч би Бондар ще чогось не напридумала. У неї багата фантазія і кожен вчинок стає несподіванкою.                                                   

 Зачинивши кабінет на ключ, батько попрямував до бару, а я влаштувався на дивані, бо страшенно втомився.                                                                                     

 — І мені налий, — попросив, ліниво розвалившись. Розстебнув верхні гудзики сорочки і зняв «метелика». 

 Батько налив віскі в обидві склянки та додав пару кубиків льоду з міні-холодильника. Один простяг мені, а з другим пройшов і сів за стіл.                                            

 — Я знав, — промовив безпристрасно і зробив ковток, трохи скривившись.                                                                 

 — Про що? — поцікавився, бовтаючи в склянці янтарну рідину з льодом.                                                                          

 — Про твій обман, — спокійно озвався батько. — Спершу думав покарати тебе, але Яна несподівано зацікавила мене, і я запропонував вирушити разом у похід. Насправді, якби ти не встановив стеження сам за собою, я, мабуть, настільки би не зацікавився.           

 Я усміхнувся, ковтнув віскі і витер пальцями губи. У роті розтікалася гіркота, що обпалює, тільки посилюючи відчуття після поцілунку.                                  

 — Я хочу зустрічатися з Яною, — сказав прямо, не боячись отримати негативну відповідь. Начхати.            

 Батько задумливо хмикнув, поставив склянку і провів по краю пальцем.                                                                       

 — Вона попросила підіграти їй.                                             

 Я здивовано схилив голову.                                                   

 — Це як?                                                                                        

 — Попросила сказати, що я дам тобі спокій, не нав'язуватиму шлюб, що ти вільний, а вона не плутатиметься під ногами. Тебе спровокували, розумієш? — усміхнувся він, виглядаючи при цьому дуже задоволеним. — Після походу мені стало зрозуміло. Твої погляди на Яну, ставлення до неї. Але я також зрозумів, що сам ти ще не визначився і не розібрався в собі. Тому й погодився виконати її прохання, вважаючи, що якщо я дам тобі невеличкий «поштовх», ти почнеш нарешті діяти. До того ж… Яна справді виглядала винною і відчувала сором за обман. Сказала, що не хоче зловживати моєю добротою та турботою. І я повірив.                                                               

 — Не дивно… — трохи здивовано обізвався я і залпом допив віскі. — Бондар легко повірити, вона прямолінійна і відкрита, нехитра. Прозора, як скло.       

 — Яна — гарна дівчина, — виніс вердикт батько. — Так, вигідний шлюб був би, мабуть, кращим. Але я вірю, що їй не потрібні гроші, та й немає гарантії, що «вигода» утримає тебе від дурниць. Що ти не повернешся до свого колишнього способу існування. Зрештою, я не маю мети зіпсувати тобі життя.                                            

 — Дякую, — усміхнувся, жартома вклонившись.             

 — Тільки не думай, що буде просто і Яна вже в тебе в руках, — попередив він, відсалютував склянкою і допив віскі. — Доклади зусиль.                                             

 — Дякую, — я щиро промовив і підвівся. — Я візьму таксі.                                                                                              

 — Чекаю вас двох на моєму ювілеї, — пролунав смішок услід.                                                                                              

 Я обережно прикрив за собою двері, киваючи головою, і швидко вирушив до виходу. А може знову позичити водія батька?                                                         

***                                                                                                

 Проігнорувавши ліфт, я побіг сходами і нетерпляче натиснув пальцем на кнопку дверного дзвінка. Засунув у замкову щілину ключ, який так і не повернув, але двері не піддалися. Знову на щілинку закрилася.           

 — Бондар, відкривай! Твій новий хлопець прийшов, — вигукнув стукаючи у двері.                                                      

 — Ні, — пролунало приглушено з-за дверей. — Завтра приходи. Ти не в собі, — і сміється зараза така.                

 — Що значить "ні"? — обурився, продовжуючи стукати в двері.                                                                                          

 — Будеш ломитися, поліцію викличу, — озвалася ця видумщиця з-за дверей. — Приходи завтра, Макс, коли заспокоїшся і ми зможемо спокійно поговорити.            

 — Я тебе придушу… — безсило прогарчав, стискаючи щелепи. — Бондар, ти мені всі нерви в клубок змотала. 

 — Тоді зв'яжи собі з нього светр. А я просто тримаю тебе в тонусі, бо ти ж не любиш, коли все просто, — засміялась вона. — Ну правда, йди спати. Завтра неділя, от і побачимось.                                                           

 — Готуйся, — попередив я, усміхаючись і бажаючи, щоб завтрашній день швидше настав. — Я буду мстити.        

 — Не сумніваюся. Але завтра, — усміхнулася ця неймовірна зараза. Ось точно, мастер спорту по ігнору.

 — Гаразд, — здався, пригадуючи батькові слова. Просто так Бондар не дасть до себе доторкнутися, ще й послати може. Потрібен план. — До завтра, золотко. Заїду за тобою об одинадцятій.                                             

 — Не називай мене золотком! — закричала грізно, викликаючи лише усмішку.