Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Другий рік. Хотів раніше, не брали. Для зовнішності Діда Мороза є певні стандарти: високий зріст і приємний голос, - пояснював Вовка.
- Співати напевне, потрібно? – уточнила я.
- Та ні, хіба що колядки та щедрівки на всяк випадок. А там як попре…
- Тобто? – не розуміла я.
- Імпровізація. Під бебіка підлаштовуватися треба. Коли клоун, коли серйозний. Зараз у нас шестирічне чадо, якому треба подарувати танк. І все.
І дійсно, двері квартири відчинив статечний чоловік років сорока, який, певно, за декілька днів перед цим і замовив візит Діда Мороза. Він люб’язно запросив нас до зали, де за мамою ховався маленький хлопчик, визираючи і скоріше боячись Діда Мороза, ніж радіючи з його приходу. Вовка покопирсався у своєму яскраво-червоному мішку й віднайшов коробку з танком. Хлопченя ухопило коробку і втекло аж на кухню. Тато дитини подякував нам за візит грошима й ми пішли. В мене склалося враження, що все так легко та просто. Але коли виходили з під’їзду, Вовка зачепився полою свого пишного наряду за гачок, що стирчав з-під перил, і розідрав низ дідаморозівського костюма. Такої лайки я в своєму житті ще не чула, потім була купа вибачень в мій бік.
- Я впевнена, що можна зашити. Не нервуйся, - вирішила не сварити за лайку, бо невідомо, як би я вчинила у такій ситуації.
Ми мчали назад, додому до Вовки, і юнак при мені доволі майстерно зашивав діромаху. Про себе я подумала, що сама б навряд чи так естетично зашила.
- Він уміє шити, - прочитала в моїх очах питання Тамара Гнатівна й дала відповідь. – Навіть вишиває іноді, коли не зайнятий отаким, як сьогодні. Ким тільки вже не був: тигреням, піратом… і … Вова, як оте чудо колобкувате називалося? Пам’ятаєш, ти три дні в кульці поролоновій просидів на Майдані?
- Смішарик, ба, воно називалося. Дитячі свята, дні народження, - пояснив Вовка. - А зараз їдемо на Кіквідзе, шість. Там на четвертому поверсі живе дівчинка Аня, яка чекає свого подарунка… Хоч би не втік, а ще гірше здох, -Вовка перевірив коробку з подарунком, а потім побачив мої перелякані очі, в яких, певне, нескладно було прочитати питання. Вова поспішив дати відповідь:
- Та нормально, там всього-навсього мишеня.Чи хомяк. Якийсь гризун.
Ми їхали екстремально. Водію не пощастило вписатися в колію й машина застрягла. Діду Морозу й Снігуроньці довелося шукати гілочки, підкладати їх під колеса, а потім штовхати машину. Але врешті-решт таки ми дісталися потрібної адреси.
- Я їхав –їхав, їхав і нарешті приїхав. Відчиняйте! – вимагав Вовка-Дід Мороз. Коли відчинилися двері, на порозі стояли спантеличені батьки і … їхній синок. – Ну і де тут ваша донечка, яка чекає подаруночка? – увалився Вова у вітальню. Його ніхто не запрошував, але він і не чекав, адже, зашиваючи пальто Діда Мороза та вишкрібаючись зі снігового замету, тепер спізнювався на третій виклик.
- Яка донечка? - не розуміла мама. – У нас синок.
- Анечка! У заявці Анечка, - уточнив Вовка, тримаючи в руках коробку, яку мав вручити дитині. Швидкий і доволі нахабний хлопчик вихопив у Діда Мороза коробку й хутко її відкрив. А там…
- Ой, яка миша!- зраділа дитина, побачивши сіру мордочку з очима-намистинками. – Мені вона подобається, Дякую, Дід Мороз. Я давно мріяв про таку живу мишку, - і помчав на кухню радувати маму. З кухні почулися виски, крики і… тиша. Це мама гепнулася без тями і тато повертав її до життя. А потім пожалкував, бо мама почала кричали несвоїм голосом!
- Вона жива і кусюча! І хвіст у неї лисий. Гадость яка! Петя, це ти навмисне мені такий сюрприз з цим Дідом Морозом влаштував? Як ти міг, на Новий рік! Яка неповага! Погибелі моєї хочеш? – кричала мама. - Віддайте цього пацюка Діду Морозу, який вам його втюхав! Поки всі його родичі, що по сміттєпроводу бігають, до нас у гості не заявилися. Ти в курсі, любий, що пацюки – тварюки суспільні? Не знаю, як тебе, а мене перспектива займатися пацюководством аж ніяк не приваблює!
Мама мишки в хаті явно не хотіла.
- Машуля, це з п’ятого поверху замовили, напевне, - вмовляв дружину більш розсудливий чоловік. – Вони ж сказали – дівчинка Аня. Забирайте пацюка і несіть у сто двадцять шосту квартиру.
Вовка і сам вже збагнув, що помилився поверхом, але дитина не віддавала пацюка, хлопчик був у захваті від нового друга:
- Ні! Хай Федульчик з нами Новий рік зустрічає і живе! – наморщив носика хлопчик, який вже встиг охрестити свого вихованця, готуючись заплакати. Вовка зрозумів, що забрати у дитини пацюка не вдасться і грошей тут йому точно не дадуть ( хоч би по шиї не надавали!), привітав усіх з новим роком і, ухопивши за руку спантеличену мене, помчав сходами вниз. А там до Вітька в машину і шукати нового пацюка.
- А чому саме пацюка? – питала я.
- Анечці батьки купили пацюка і попросили, щоб я його їй подарував. Дитина вже два роки марить пацюком. І що робити?
- У мене є подруга Танька, у неї чотири морські свинки, - запропонувала альтернативу, пригадавши, як Танька жалілася, що ці гризуни її об’їдають. Тут складалася непогана нагода позбутися однієї.
- Це ж не пацюки, - заперечив Вовка. – А з іншого боку, на безриб’ї і рак риба. Вони теж гризуни. Живенькі й маленькі. Де живе ваша Танька?
Ми приїхали вчасно. У Танюхи була ціла компанія вже серйозно веселих хлопців та дівчат. І поки Вова ублажав компанію хороводами й тостами (ніхто ж не чекав Діда Мороза!), Танька мені запакувала в коробку з-під взуття чорно-білу маленьку морську свинку.
- А її не скривдять? – питала Танька, яка читала Екзюпері й дотримувалася правила "Ми у відповіді за приручених істот».
- Житиме, як у Бога за пазухою. Дякую! З Новим роком!
- І тебе теж. Бачу, ти собі Діда Мороза знайшла? Молодець!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Практична педагогіка, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.