Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Та й чого їй вимахуватись - два королівства поруч. Одне сухе, одне мокре.
І нехай батько шукає собі іншу дружину. Все одно нічого не вийде. В його роки спадкоємці не часто народжуються. Сам Валеріан - єдина і пізня дитина. І трьохсотлітній маг уже тоді не зміг передати синові дар некроманта. Так щось дісталося дріб’язкове - фокуси ярмаркові й чуйка на гроші.
От ця чуйка зараз поводилася, немов стрілка компаса під час магнітної бурі. І намагалася вказати на отой один відсоток, який не міг виграти.
Та адепт Валеріан знав усі розклали, тому чуйку насварив і не став тринькати гроші на зеро.
Але на всяк випадок ходив кожного вечора до дракона на острів, чемно вітався і сповіщав про ставки й шанси на тоталізаторі та хід справи по слуханню свідків.
Бо всяке буває.
І оце ненависне чудовисько, яке Валеріан мріяв прикрасити розлогими рогами, все ще мало шанс, хоч і одненький.
Один відсоток - це дуже мало, але хто знає, чи раптом не станеться диво?
І чи тоді уже завтра адепт і ректор в людській подобі не опиняться на стадіоні й не почнеться осоружне - упав-віджався, укол-парад, зняв-надів, уширо-маваші.
- А мені, може, літати хотілося, пане ректоре. - з досадою вимовив Валеріан, бо зовсім забув про те, що дракони - практично жива магія. І навіть мовчки спонукають до обмовок за Фрейдом. А коли перетравлять отруйну магію нано-сітки, то взагалі невідомо, що зможуть.
Під прикритими повіками велетенського білого дракона, який ніби збоку дивився на цю сцену, сяйнуло червоним.
Минуле нарешті наздогнало сучасність, і я-колишній став собою-теперішнім.
Свято наближається!
- Одна дитина. Хто б це міг бути? Тут Академія, а не дитсадок. Гм. Нема ж сумнівів, то очевидно - для суду. Діти бувають зовсім наївні.
Хоча насправді воно і є очевидно. Але майже всі через закляття сітки відчувають до підсудного або гнів, або відразу. Або і те, й те. От і пара сильно гнівається. І вона уже близько, уже в замку вона або коло замку - чуття не обдуриш.
Ще б дні три, і магія сітки стала Власною. Ну і стане до речі, бо так швидко померти драконова іпостась не встигне, ну якщо над нею не вчинять обряд вінчання.
Такої наруги парність дійсно не витримає. Але то навряд станеться. Проковтнути й ката, і священника і навіть кобр-наречених - легко. І не пустити їх на острів - ще легше. Палити все навколо драконовим полум’ям можна до останнього.
Шанси є, причому непогані, щоб той адепт собі не вигадував.
Пара уже близько, значить адептка Тян теж.
Тільки б Фон не підвів, до речі де він?
- ... І її величність постановила, заради безпеки й спокою серед підданих, провести відкриті слухання на острові, захистивши свідків, суддю, адвоката і прокурора, а також наречених, які одночасно свідки й позовниці, смугою води з озера. Ну і мене теж. Мої вибачення. Я б обміняв позов на залік, але мій вінценосний батько не дозволив. - закінчив Валеріан доповідь і поспіхом відкланявся.
Якби мій дракон вмів посміхатися, Валеріан би побачив, скільки в драконів зубів і які ті зуби гострі й здоровецькі. І більше ніколи б не спав спокійно.
Але він не бачив. І звісно не знав, що на милю навкруги все перетвориться на розпечений камінь, а озеро випарується, якщо дракон розсердиться.
Валеріан не знав. А от Ружена знає.
А це значить, що дає мені дозвіл і шанс помститися, якщо Фон не впорається. І якщо хтось захоче провести обряд вінчання, який моментально вб’є обох з пари, то буде цьому охочому обломінго.
Але й інше ясно - раз і вона сама, і Фон тут, то королева впевнена в мирному результаті.
А вона ніколи не відрізнялася зайвим оптимізмом.
- Встати! Суд іде. - розноситься голос герольда над озером.
І натовп навколо красивої штучної водойми встає з наспіх сколочених сидінь.
Я прикрив очі феспалмом й уже фоном слухаю нудні розповіді адепток про те, що і як буцімто було.
Як пан ректор в коридорі, авдиторії або і в столовій отак подивився, і зітхнув. І серце адептки розбилося. і…
Ця маячня нічого не доводить, але вона видовищна й ефектна. Авторки світської хроніки з Вісника поспіхом шкрябають щось в блокнотах.
А я можу тільки мріяти, щоб моя істинна пара це почула і зрозуміла - її суджений ні в чому не завинив, то все не покази свідків, а дівочі фантазії. А я не такий.
Знавці процедури теж нудяться й чекають звинувачень від Валеріана, а я уважно роздивляюся суддю - поважного пана під шістдесят рочків у звичних білих рукавичках й аналогічного кольору перуці.
- Може адвокат, він же Фон, вкраде рукавички просто з рук і всипле в долоні судді золото Тян? Чи буде це вважатися чесною оборудкою, бо магію не обдуриш. Гроші суддя повинен взяти добровільно. І свідомо, а не випадково, під примусом чи ще якось. - відсторонено розмірковую.
Насправді мені не до його рукавичок і не до промови Валеріана.
В повітрі наче розлився аромат водяних лілій, а щоб я, бува, не пропустив цей тонкий натяк, мене вжалив за носа уявний друг моєї секретарки.
Зла і рішуча емоція, що показала присутність пари зовсім близько, вмить додала драйву й оптимізму.
Мій дракон не заспокоївся, ні. То було неможливо, бо вся його суть тяглася до пари. Але всією суттю відчув, що хоча б завершити ритуал прийняття зможе.
Якщо моя суджена якось зможе перебратися на острів.
Бо вона зовсім поряд, в цьому немає ніяких сумнівів.
Навіть не відкривши очі відчуваю, як вона заходить у перший ряд сидінь - інстинкт і зв’язок, що уже встановився між нами не може помилитися.
Але відкривши очі замість пари бачу лицаря в повному обладунку й малого пажа в береті з чорним лебединим пером, прикріпленим брошкою у формі зеленого листа. Зелена на чорному - то ж красиво? Фон би зацінив, він менестрель. Листочок дуже малий і здається, ворушиться. І здається - що не здається…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі», після закриття браузера.