Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

ЗМІЙ

Я лежу, наче великий старий камінь що перетворює острівець серед озера на скелю. Очі закриті, щоб ясніше відчувати настрій пари. 

Надія зводить з розуму, це небезпечно. Особливо для пари. Дракон, що втратив розум, її не захистить.

Вона так близько, і така сердита, а моє почуття провини таке величезне.

І все ж тримаюся. Уявляю, ніби просто дивлюсь спектакль, де перед скелею стоїть один неприємний адепт і щось читає зі шпаргалки. Або читаю про це в книзі.

І ви уявіть, ніби стоїте на скелі. Ні, краще стояли -  недавно, але уже в минулому. Щоб не знущатися з власного терпіння й не прибити поганця, цього тупого нездару, що не зміг втримати адептку Тян тут, в безпеці.

А тепер удає, що він ні до чого.

Хто з нас тупий нездара - я чи адепт? Слушне питання, але самі виберіть. 

Мені не до того - треба зосередитись, дочекатись пару і на цей раз не схибити.

Отож уявімо недавню картину.

Був майже ранок. Ні вітру, ні хмар, сонце купало своє відбиття в озері, блищало на лататті.

Адепт Валеріан стояв на краю острівця - біля самої води, і зачитував панові ректору ставки. 

Виходило десь по тридцять три відсотки на вірогідні варіанти - пан ректор жениться з обвинувачками - або з одною з них, або з усіма одразу; його стратять на площі, де уже збудували міцний поміст і встановили виняткових розмірів плаху;  проковтне ката, а потім все одно стратять екстермінатусом, для чого запросили в академію спеціально навченого молодого перспективного  мага. І лише один відсоток на те, у що не вірили - нічого з перерахованого не станеться, пан ректор виграє суд.

Ставки розподілилися рівно, найбільш досвідчені розподілили їх на всі три випадки. І лише одна ставка, подана мішком мідяків, була від якоїсь дитини, що сказала, ніби чого тут гадати, звісно Змій  виграє, діло просте, суд розбереться. 

Сам Валеріан не вагався, поставив все, що мав, включаючи жабкойни, на перший варіант.

Бо досить добре уявляв, що може зробити пан дракон з тими хто захоче зробити йому екстермінатус. І одночасно не уявляв, нащо відмовлятись від наречених, мінімум половина з яких - єдині наступниці престолів, а друга - гарних статків і історичної нерухомості.

Тому пан ректор мав багато шансів виграти по очках.

І добре пам’ятаючи про незданий залік по смузі перешкод, Валеріан шукав шляхи не остаточно налаштувати проти себе підсудного.

Передчуття його мучили погані. 

Суворий батько за зрив угод про обводнення пустелі й безпроцентний кредит перекрив кисень. Магічна пошта викинула вчора до ніг Валеріана довгого листа.Там було сказано, щоб без диплома додому не вертав. І без офіційного свідоцтва про шлюб хоча б з Фіолентою - також.  А бажано - з сусідкою по королівству, бо вона точно наведе лад в господарстві. Можна й обох дівиць разом привезти до кінця канікул. Бо батько збирається найближчим часом овдовіти. Чергова дружина так і не народила спадкоємця другої черги, чогось сумна ходить, бідося, ще й кожного вечора підіймається на найвищу башту замку і небезпечно нахиляється, розглядаючи бруківку патіо.

Адепт сховав листа в найдальшу шухляду і глибоко замислився.

Оці два останні завдання! Якби не вони, все було б ще не так погано. А про двох дівиць - Валеріан знав, що їх практично неможливо вмовити.

Бо Фіолента подалась в наречені. Як і інші претендентки. 

Хоча курс держави й права був останній, а адептки, що сплели сітку - майже всі першокурсниці, та нащо ж тоді вісник Академії?

Це авторитетне в наукових і ділових колах видання завжди ставало в пригоді тим, хто хотів щось взнати, та стидався спитати. 

В ньому на другий день після балу з’явився розлогий допис. І всі охочі змогли дізнатися про древню традицію, закріплену в законі. Якщо найзапеклішого і найзатятішого злочинця пожаліє невинна дівиця і згодиться взяти за себе без титулів і майна, то най буде за її бажанням. Майно в казну, злодій - дівиці й під її відповідальність.

Підписано було Панна доброзичливиця. 

А можливість врятувати свого краша не впустить жодна романтична дівиця.  

Адепт Валеріан тяжко зітхнув.

Фіолента ніколи не була особливо романтичною і не горіла бажанням жити з милим в халабуді. 

І тут крилася надія.

Бо майна в пана ректора не те щоб не було, але його ніхто не бачив, крім повсякденного і парадного одягу і парадного обладунку й меча від батька. А от чи є ректорство титулом? Якщо є, то відберуть.

Нащо Фіоленті такий голодранець?

Та надія жила рівно доти, доки ім’я колишньої нареченої з’явилося третім у списку претенденток. Одразу за Панною Кіморою і панною ректором прикладної магії.

Нічосі. 

Список до вечора доріс до 21 імені не останніх в імперії наречених. І був у примусовому порядку закритий. Тому що навіть обвинувач визнав - на всій Академії женитись не можна.

І тепер адептська спільнота гула, обговорюючи колізію - пан ректор візьме за себе когось одного чи всіх гуртом? І якщо гуртом, то хто буде старшою, а хто - улюбленою дружиною. 

А більш серйозні й заглиблені в науку уми гадали - чи стане це прецедентом. І якщо стане, то гареми могуть увійти в ужиток у Трояндовому королівстві.

Велись запеклі дискусії про те, чи це позитивна тенденція. Диспутанти чомусь різко поділилися за статтю на противниць і тих, хто казав. най буде.

Адепт Валеріан в цей час мріяв зовсім про інше.

От би ненависного ректора вигнали з академії…

Фіолента б, яка точно випередить усіх наречених, заволоділа б ним одноосібно й відвезла цього солдафона до власного князівства. 

Тоді питання зі смугою перешкод якось розсмокталося б. Бо принц-консорт, як пересвідчився адепт неодноразово, потай від королеви бере хабарі. 

От виграє Валеріан на тоталізаторі, заплатить за залік, потім пошукає адептку Тян, запропонує руку і серце, вона ж наче була й не проти.