Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

      Нахиляється. Ближче, ближче. Доки його губи не торкаються моїх. Обхопила його шию руками. Заплющила очі. Його губи ставали все більш вимогливими, а поцілунки глибокими та пристрасними. Наче заворожена боюсь поворухнутися, щоб ненароком не розвіяти цю мару. Не хочу повертатися в реальність де немає Богдана поряд.

      Знову ті ж самі сильні руки підхопили мене й посадили зверху на сидіння байка, а він зручно влаштувався між моїх ніг, щосили притягнувши до себе.

      Рухи хлопця ставали все більше настирливішими, дозволяючи собі досить інтимні речі. Швидко розстібаючи кнопки на моїй легкій курточці, долоні проникли під блузу, лягли на мереживний бюстик. А ще через мить пальці вже торкалися моїх оголених грудей, зминаючи їх.

      Я оговталась від мари, наче по клацанню пальцями в той момент коли почула звук блискавки на його штанах. Цей звук «вжух» розрізав тишу й миттєво повернув мене до тями. Все стало на свої місця. Як і те с ким я зараз. А найголовніше, що відбулося б через мить…

- Відвали від мене! – Щосили відштовхнула його від себе. – Не чіпай!

Зіскочила з байка, намагаючись на ходу застібнутися.

- Кончена незайманка! – Вигукнув Леон. – Алексе йди сюди.

      А ще через мить з кущів вистрибнув хлопець з камерою. В темряві було важко зрозуміти чи бачила його колись раніше.

- Тримай її! Доскакалася мала нахаба! Повчимо її ввічливості!

      Руки похолоділи, адреналін шалено застукав у скронях.

- Допоможіть! – Закричала щосили.

- Чого кліпаєш, Алексе! Хапай цю навіжену! Досить з нею панькатися! І стули їй пельку, хай не верещить.

     Куди поділася награна ввічливість та обхідливість Леона. Ось його справжнє хиже обличчя.

    Все сталося так швидко. Миттєво мене скрутили й затиснули рота. А ще через мить до моїх вух долинув звук сирени поліцейської машини і мене так само швидко відпустили, що ледве втрималася на ногах і не впала. Більш того, обидва вишикувались по стійці смирно.

- Що тут відбувається? – Поцікавився полісмен, який вибрався з автівки.

- Нічого такого, пан поліцейський. Трішки посперечалися.

     Та поліцейські напевно не дуже цьому повірили бо нас усіх забрали до відділка.

- Ти ж розумієш, що тобі буде, якщо бовкнеш зайвого? – Прошепотів Леон мені на вухо, скориставшись моментом.  – Ти навіть уявлення не маєш, які важелі впливу має мій батько.

     Насправді, все чого я хочу, це ніколи більше його не бачити і забути цей кошмарний вечір.

     Звичайно за Леоном і тим Алексом швидко прийшли і їх забрали. Наді мною теж зжалилися й дали зателефонувати. А вже через годину приїхав сонний Юліан, якого я мабуть висмикнула з ліжка.

     От вже на його плечі я й дала волю сльозам, переказуючи всю свою сумну історію і сьогоднішній вечір добряче приправляючи схлипами. Так і сиділи в його автівці біля мого гуртожитка з годину так точно.

     Юліан обійняв мене ніжно за плечі, доки я ще схлипувала й гладив по голівці.

- Вибач мене Вікі! – Тихо промовив він.

- За що? – Здивовано заморгала, й поглянула на нього.

- Сьогодні майже вкінці учбового дня Леон з хлопцями притиснули мене до стіни у вбиральні й почали розпитувати про тебе. Я сказав, щоб він полишив ідею…

- Далі! –  Одразу зрозуміла про що йде мова.

      Який же ж цей Леон все ж таки покидьок.

- Ну що в тебе в Україні є вже хлопець. Він не повірив. Сказав, що я брешу. І тоді я йому показав сторінку в мережі…

- Богдана?

- Так! Ту саму, що ти показувала мені вранці. Тільки світлину де він на байку, напівоберта у шоломі й крутій чорній шкірянці. Я чесно не хотів тобі нашкодити! Просто хотів щоб він від тебе відвалив!

     Та я вже не слухала. Відкинулася на сидіння крісла автівки й заплющила очі, гірко посміхаючись. Ось і відповідь, наче на долоні. А я ще дивувалася з приводу схожості… Все виявилось до болю банальним. Так просто! Леон вирішив досягнути мети будь-якою ціною, не гребуючи підлістю та хитрощами. Та ще й оператора в кущах лишив, для відео підтвердження! Гидко!