Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"

Від однієї думки про те, як братиму її в салоні авто, від нетерпіння у мене тремтять руки, і я переводжу погляд на табло, щоб подивитися, на якому поверсі ліфт і як довго нам ще перебувати в ньому.

Як тільки перед нами відчиняються дверцята, не змовляючись, ми хапаємось за руки і швидким кроком йдемо до машини.

Я забираюся на місце водія, тисну на педаль газу, зриваюся з місця і лечу по нічному місту туди, де можна знайти затишний куточок для наших ігор. Краєм ока поглядаю на розслаблену Кіру і здригаюся, коли її рука смикає ремінь і проникає під джинси.

- Кі-іра, - шиплю, бо не в змозі терпіти. Я повертаю в перший же провулок, їду вздовж старих п'ятиповерхівок і глушу мотор у темному дворі, прямо біля якихось дерев. - Ходи сюди, кицю. - Відсуваю назад крісло і тягну на себе Кіру, намагаючись роздягнути її в тісній машині і не вбити.

Вона насаджується на мене, і я дозволяю їй вести. У темряві майже нічого не видно, але я чудово можу уявити, як вона заплющує очі, прикушує губу і відкидає назад голову. Повільно рухається на мені вгору-вниз, поки мої губи досліджують її тіло. Ніжно цілую її ключицю, опускаюся на груди, пестю їх руками, кусаю, а потім знаходжу в темряві її рота і ловлю солодкий стогін.

На цей раз все відбувається повільно, ми насолоджуємося один одним, не звертаючи уваги ні на виття собак десь поруч, ні на краплі дощу, що стукають по машині.

Десь зовсім близько лунає гуркіт грому, і спалах блискавки на секунду висвітлює оголене тіло Кіри. Я відчуваю, як повільно наближаюся до розрядки, обхоплюю її стегна руками, закликаючи прискоритись. Кіра судорожно ловить ротом повітря, чіпляється пальцями за мої плечі, і, коли вона напружується всім тілом, а стогін стає все голосніше і голосніше, більше не зможу контролювати себе. Ще кілька різких рухів і ми з Кірою закінчуємо одночасно.

- Кохаю тебе, - видихає вона і завмирає, здається, сама не очікуючи, що такі важливі слова вирвуться з неї. Моє серце пропускає удар. Я мовчу. Просто притискаю її до себе та обіцяю зробити все, щоб уберегти її.

Коли я паркуюсь біля будинку, Кіра вже спить. Обережно беру її на руки і несу до ліфта. Вона мовчала всю дорогу, і я розумію її. Вона чекала від мене хоч якоїсь реакції на своє визнання, але я не можу собі цього дозволити. Не зараз. Намагаюся зловчитися і відкрити двері квартири, не розбудивши дівчину, лаюся про себе за таку кількість замків, які можна легко зламати, заношу її і обережно укладаю на ліжко. До ранку лежу поруч, безліч думок крутиться в голові, але жодної слушної.

Якоїсь миті мені навіть захотілося розповісти все Князю і попросити захистити дочку, але вирішую, що й сам зможу з усім розібратися.

Коли світає востаннє цілую свою сплячу красуню, йду до себе, дістаю зі схованки кілька пістолетів і довго дивлюся на них, не наважуючись набрати Тумана.

- Алло, привіт. Тут з'явилися нові подробиці: дівчисько не дочка Князя. Прізвище та ім'я батька різні. Я поспілкувався з нею і дізнався, що вона просто винаймає квартиру. - Чую добірний мат на тому кінці дроту і думаю про те, як заткнути Черепа, щоб не розговорив нічого босові про все, що встиг учора з'ясувати.

- Змію, ти там що, взагалі охрінів? Якого чорта ти дізнався це через місяць? Чим ти там узагалі займався? Трахав дівчат? Христина розповіла мені про твої пригоди! Я тебе з вулиці підібрав, дав роботу, дав дах над головою, а ти, я бачу, зовсім забувся!

Ще кілька хвилин слухаю бухтіння боса і обіцяю сьогодні ж виїхати до столиці і почати замітати сліди, допоки нас усіх не пов'язали. Відключаюся і б'ю кілька разів кулаком у дверцята шафи, зганяючи свою злість і намагаючись заглушити біль, що засів у грудях.