Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

- Розповім, коли ти заспокоїшся.

- Я спокійна, - вимовила трохи м’якше, щоб переконати подругу.

- Я бачу, - прошипіла Марта. – Якщо хочеш, слухай, тільки не перебивай.

 Два роки тому, ми зустрілись з ним випадково. Я тільки приїхала в місто, орендувала квартиру на околиці, тому що ближче до центру, було не по кишені. Якось я поверталась з магазину і побачила біля під’їзду чоловіка, дуже схожого на Влада. Щей здивувалась, що він робить в такій дирі. Але я не помилилась. Вигляд в нього був, як в побитого собаки. Я ледве його впізнала. Підійшла ближче, привіталась і впевнилась, що це твій Соколовський.

- Він не мій – прогарчала я.

- Я здається, просила не перебивати, - суворо зауважила Марта і продовжила. – Він теж не очікував мене тут побачити, аж підскочив коли я підійшла. Звісно, я запитала, чому його занесло в ці краї. Він сказав, що приїхав до матері. Думаю, не збрехав. А ще я запитала, чи ти знаєш де він. Тоді, Влад мало не оскаженів. Накинувся на мене зі словами, мовляв, що ти ніколи не повинна дізнатися де він, інакше будеш в небезпеці.

- Тоді якого чорта ти мені це все розповідаєш? – накинулась на Марту, і відразу пошкодувала про свій вчинок. – Вибач.

- Пройшло два роки, думаю достатньо часу, - пробурмотіла подруга. – Я всього, хотіла тебе попередити, щоб ти не лякалась, якщо випадково його побачиш.

- Дякую за турботу. Але ти мала мені відразу все розповісти, а не вірити в казки того поганця. Теж мені вигадав, небезпека. Прямо подивитися мені в очі – кишка тонка, от і вигадав маячню. Може він давно виїхав за кордон зі своєю коханою, - останнє слово просто видавлюю з себе.

- В нього нікого немає, - підкидає вогню Мартуся. Вона вміє.

- То ти так добре обізнана його особистим життям? Чи може ви разом тікали, - раптом приходить мені в голову. – Чудовий пазл виходить, чи не так?

- Заспокойся і не вигадуй дурниць. Твоя божевільна фантазія працює в протилежному напрямку, - заперечує мені Марта.

- А що я повинна думати? Моя найкраща подруга і колишній хлопець разом тікають в інше місто…

- Ань, я не знаю, чому так вчинив Влад, це заборонена тема для нього. Але я зобов’язана йому життям.

Марта переводить погляд на мене. В її очах блищать сльози. Я остаточно не розумію, що відбувається. Такою я її давно не бачила. Налякана і закрита від всього світу, вона почала витирати невеликі потічки зі своїх щік.

Я боюся про щось запитувати, аби не вдарити її ще болючіше.

- Пробач, - підсовуюсь ближче і обіймаю її за плечі. – Просто пообіцяй, більше ніколи не згадувати при мені його ім’я.

Дякую за перегляди) не забувайте підписуватись і ставити зірочки) вони надихають) зустрінемось в наступному розділі)