Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс "

 - Авжеж разом, дурненька. Тепер я тебе нікуди не відпущу! Не після всього, що ми пережили. Навіть, якщо ти тікатимеш, то впіймаю, "втікачко"!

Тоді продовжуємо йти далі, Артур попереду тримає за руку, а я позаду. Ледь перебираю ногами, після його слів. А тоді тихо вимовляю.

 - Я теж...

 - Що теж?

Не обертаючись, перепитує Артур. 

 - Теж не відпущу!

Відчуваю, як від моїх слів, він посміхається і ще сильніше стискає мою руку.

Заходимо у двокімнатну квартиру, бачу : білі стіни і стелю, старенький паркет на підлозі, маленька кухня і ванна. А також один старенький диван і ліжко, але з новим матрацом. У спальні ще є старенький шкаф. Але мені байдуже, адже Артур поруч. Аби лише не відпускав мою руку. Більше нічого й не потрібно. Нам вистачить і цього.

 - Ти голодна? 

Запитує Артур 

 - Ні, ми ж тільки поїли.

 - Так, ти майже нічого і не з'їла.

 - Пусте, я справді не голодна.

 - Гаразд, "втікачко", як скажеш.

 - Артур, я піду у ванну. Сьогодні був важкий день.

Він з хвилюванням дивиться на мене, але не побачивши нічого, окрім втоми, каже.

 - Авжеж, йди. А я поки нам кави зроблю, якщо вона звісно, тут є.

 - Гаразд, від кави не відмовлюся.

Усміхаюсь і йду у ванну. Напускаю трохи гарячої води, роздягаюсь, занурююсь повністю і розслабляюсь.

Сьогоднішні події, добряче мене вимотали, але я така щаслива, мені так добре і легко. На очах виступають сльози, знову, але вони напевно від емоцій. Адже точуть вони по посмішці на моєму обличчі. Пролежавши так деякий час, знаходжу халат, вдихаю, пахне свіжістю. Отже чистий, одягаю. Рушник лишаю для Артура. Виходжу, але його немає. Стає якось пусто і самотньо.

" Куди він міг піти? "

Звук чайника, що кипить вириває мене з думок. Раптом, відкриваються двері і заходить Артур з посмішкою на обличчі. 

 - Що, злякалася, "втікачко"?

Я теж усміхаюсь.

 - Та ні, я...

Він підходить ближче, торкається рукую до мого обличчя, ніжно проводить пальцями.

 - Давай тепер говорити, тільки правду про почуття і те, що відчуваємо. До речі, ти так приємно пахнеш.

Опускаючи обличчя до шиї, трохи охриплим голосом, вимовляє Артур.

 - Добре... 

Ледь з себе видавлюю. Він знову задоволено усміхається. Розумію, що йому подобається те, як я на нього реагую. Знову опускаю очі, мені чомусь постійно соромно. Це через таку довгу розлуку, або ляпас, який отримала від матері перед Артуром.

 - Я ходив за кавою. 

Цілує у щоку і відходить, виймає на стіл каву з пакета. А я і далі стою завмерши від його дій. 

 - Мені теж потрібно освіжитися. Наллєш каву у чашки? А я, дуже швидко повернусь. 

 - Так, звичайно.

Артур направляється у ванну, услід йому вимовляю.

 - Я тобі рушник лишила. 

Він обертає легко голову і усміхається.

 - Дякую, моя "втікачко".

І йде далі. Я чомусь заливаюсь фарбою.

" Моя "втікачко"... "

Стає так приємно від цього прізвиська. Якесь незвичне хвилювання виникає на серці. Обертаюсь і починаю заливати каву. Помічаю, що у пакеті ще щось є. Відкриваю, а там - різні смаколики. 

" Турботливий мій... Невже Артур знову мій? "

Поки поринаю у свої думки, Артур виходить із ванної. Відчуваю, як насувається позаду, але я не обертаюсь. Він обіймає мене за талію, голову кладе на моє плече, а руки залишає на животі. Відчуваю приємний морський аромат в перемішку із його власним. Від цього в голові паморочиться. Повертаюсь до нього і бачу те, що серце пришвидшує. Його темне волосся, мокрими пасмами спадає на красиве обличчя з легкою неголеністю. Спускаю свій погляд нижче і помічаю, що Артур лише в одному рушнику. А по красивому пресі стікають краплі води, які хочеться впіймати губами.

" Про що, я тільки думаю? "

Він виглядає настільки сексуально, що я судорожно і гучно ковтаю. Артур усміхається, а тоді нахиляється, щоб поцілувати. Але тут лунає дзвінок у двері...

Ми зупиняємось і дивимось один на одного.

" Дивно, хто міг прийти сюди? Адже про це місце ніхто, крім Арса і Лінки не знає? "

Проноситься у голові. Ледь оговтуюсь від того, що тільки могло статися між нами і кажу до Артура.

 - Подивись, може щось важливе?

Він неохоче мене відпускає і йде до дверей. Відкриває і завмерає. 

" Дивно, хто так шокував Артура? "

Йду за ним і бачу у дверях жінку, років 50 - ти. Темне волосся, красива, доглянута і погляд... Такий, як і в Артура, темно - карий.

 - Ти, що тут робиш?!

З холодом і злістю звертається він до цієї жінки.

 - Сину, нам потрібно поговорити!

" Сину?! Ця жінка, мати Артура?! "

Дорогі мої, книга наближається до закінчення... Ще декілька глав... Вам приємного читання і ще, маленький сюрприз у наступній главі❤️ Тільки ваша, Ханна Еванс...