Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс "

Настя 

Їдемо з Артуром у таксі, він навіть позашляховик батька лишив. Артур весь час тримає мене за руку і так ніжно дивиться. Ми мовчимо, але по наших поглядах все зрозуміло. Адже зчитуємо один одного, краще за всіх. Коли Артур торкається, стає так тепло і спокійно. Я забуваю про те, що декілька хвилин назад відбулось у будинку. За пережитті розчарування, ляпас матері... Ніколи не думала, що завдяки Карині, ми розповімо про нас батькам.

Приїжджаємо у кафе, я телефоную до друзів. Доки Лінка з Арсем їдуть, Артур сідає поряд і обіймає. Мені ніколи не було так добре і я не була такою спокійною. Тепер не потрібно боятися, що нас хтось побачить і розповість про нас. Все вийшло так, як мало бути.

Вдихаю такий знайомий, рідний аромат. Гублюся у цих відчуттях. Нарешті я наважилася на цей крок. Артур давно був готовий, ще п'ять років тому... А я так боялась усього і всіх, а особливо матері. І що тепер? Вона навіть не вислухавши, вліпила мені ляпас. Від цієї думки, усередині мене з'являється гіркота. 

Знову вдихаю його запах, від чого мурашки розносяться тілом і я забуваюсь. Так і сидимо в обіймах один одного. В тих місцях, де знаходяться руки Артура, розноситься приємне тепло. А від гарячого дихання на шиї, крізь тіло проходить приємне тремтіння, яке скручується вузлом внизу живота. Я завжди так реагую на нього, на його дотики. Відчуваю напруженість Артура, дихання яке збивається, серце що вистрибує з грудей. З цього марення нас виривають друзі, які вриваються у кафе.

 - Боже, Натка, що сталося?

Говорить Лінка.

 - З нами все добре, просто... Сідайте, ми розповімо. 

Відповідаю. Але вони з Арсем підозріло на нас дивляться. А тоді Лінка продовжує. 

- А чому ви сидите в обнімку? Ви... Що відбувається?

Ми з Артуром переглядаємось і усміхаємся. Друзі сідають напроти і чекають на наші відповіді. 

 - Аліна, тільки спокійно. 

Посміхається Артур, Арс теж мило хмикає.

 - Не нервуйте хлопці!

Зло каже Лінка, ми дружньо сміємось, включаючи і її саму. 

 - Ви скажите, чи ні?

Наполягає вона. А тоді встрягає і Арс.

 - Ми щось пропустили?

 - Авжеж, багато чого, ще п'ять років тому.

З усмішкою відповідає Артур. А я починаю розповідати.

 - Лінка, Карина...

 - Що Карина? Вона щось зробила, так? Я їй...

 - Не потрібно, Артур вже її вигнав і навіть таксі викликав.

 - Ого!

Все, що зміг видавити Арс.

- Натка, стривай, я нічого не розумію.

Продовжує Лінка.

 - Я зараз поясню. Коли вона побачила нас з Артуром, сьогодні у кафе... Ну ти знаєш...

Опускаю очі. Артур в цей момент бере мене за руку і переплітає наші пальці. Моя сором'язливість зникає, а з'являється почуття правильності усього, що відбувається. 

 - А що було у кафе? Детальніше можна?

Встрягає Арс. Лінка штовхає його у плече і я продовжую. 

 - Ну так ось, тоді вона поїхала додому. Артур не зміг її наздогнати. І вона про все розповіла матері, ну звичайно, з перебільшенням у свій бік.

 - Що?!

Випалюють одночасно друзі.

 - Після того, мама зривала мій телефон і я приїхала додому. На подвір'ї перетнулися з Олегом Антоновичем, а моя мати... 

Наступні слова важко даються. Відчуваю, як Артур зжимає мою руку. Від його дій, стає дійсно легше.

 - Мама нічого не дала пояснити, а вліпила мені ляпас.

 - Ну, ні! 

Знову одночасно говорять Лінка з Арсем. А тоді подруга продовжує.

 - Як вона могла так вчинити з тобою?

Артурове обличчя міняється і він каже.

 - Вона й може не могла, але їй допомогла у цьому Карина. 

А тоді повертає своє обличчя до мене і з жалем вимовляє.

 - Пробач, це моя вина.

 - Ні, не твоя.

Сумно усміхаюсь.

 - Знаєш, мама могла б вислухати спочатку мене, а не вірити Карині. До того ж, скільки могли ми ще так ходити, боятися своїх почуттів, страждати... А так завдяки Карині, ми змогли, наважились все змінити.

 - І що тепер буде? Вони ж не будуть, проти, ваших стосунків? Але чому ви тут? Батьки вас вигнали?!

Тороче без перестану Лінка.

 - Подруго, чекай. Не знаємо, що буде далі, ми їм розповіли про наші почуття, а далі все залежить від них.

Артур продовжує за мене.

- Батьки або приймуть наші відносини, або ні. Однак, ми все одно будемо разом.

На його слова, друзі усміхаються. Тоді він з такою ніжності дивиться на мене, а в його очах виникає вогонь, полум'я. Я плавлюсь від погляду Артура.

 - Друзі, зупиніться. Не забувайте, ви тут не самі.

Говорить, усміхаючись Арс. А я на нього гаркаю.

 - Арс!

Серджуся, на що Артур лише хитро посміхається.

 - Натка, так може ти у мене поживеш, а Артур у Арса?

 - Кохана, здається такої розлуки наші закохані не переживуть.

Дражниться Арс. Але він правий, відпускати Артура навіть до Арса, зовсім не хочеться. Адже і так втратили, даремно п'ять років.

- Ми знімемо десь кімнату. У мене є трохи заощаджень. Та й роботу, ніхто не відміняв, не переживайте.

Говорить Артур.

 - Слухайте, друзі, в мене є один знайомий, він квартиру здає. Вона у нього хоч і старенька, але умови непогані і...

 - Нам підійде!

Обоє випалюємо. На що друзі знову усміхаються, Арс ще й підморгує. Подруга знову штовхає його у плече. Арс телефонує до свого знайомого і домовляється. А тоді підвозить нас туди, своїм автомобілем.

 - Завтра завеземо вам деякі речі. 

Каже Лінка.

 - Дякую подруго.

Прощаємось з друзями і йдемо у квартиру, яка знаходиться аж на п'ятому поверсі.

Артур бере мою руку, знову переалітаючи наші пальці. Переводжу свій погляд на них, Артур усміхається.

 - Що?

Запитую.

 - Нічого.

Каже він.

 - Незвичні відчуття, правда?

 - Так... Просто важко повірити, що ми тепер разом... Ми ж разом?

З соромом і хвилюванням запитую.

 - Ну, не знаю...

- Що?

- Жартую!

Тоді повертається до мене, вводить пальцем по моєму обличчі і цілує легенько у ніс.