Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я вибігла до саду. Було вже досить холодно, тож, вирішила піти до критої оранжереї, де дядько вирощував магічні трави.
Прогулюючись межи різнобарвних рослин, я розмірковувала над тим чому Себастіан завжди такий наче шаблю проковтнув?
І що значить чекай на мене завтра ввечері? Чого чекати?
Як дізнатися, про що він насправді думає? Я водила рукою по листочках, коли почула тихий шепіт.
– Якщо хочеш дізнатися правду – візьми мене, візьми!
– Хто тут? – спитала напружено.
– Я трава правди, візьми декілька листків і звари чай. Він вип'є й не зможе збрехати.
– Слухай, її більше! – промовив бас – Візьми краще мене, я квітка надії – вип'єш з мене чай і настрій покращиться!
– Ой, ну ти чула їх! Краще щипни з нас пару гілочок – спати будеш, як дитина! – пропищали тоненькі голоси.
– Ви що вмієте говорити? – здивовано спитала я, роздивляючись трави навкруги.
– Дорогенька, звичайно вміємо! – затряслася від сміху якась бура рослина.
– Було б з ким говорити! – знову сказав бас, він доносився від маленького кущика, вкритого дрібними сріблястими квіточками.
– Ми і раніше до тебе зверталися, та ти не чула – ніхто не чує! – заговорила трава правди – висока тонка, з пухнастими щіточками на кінці.
– І ми зверталися! – пропищали сонкущі.
Оце так! Навіть у магічному світі говорити з рослинами – це щось надзвичайне.
– Що ж, раз я вас тепер чую, то дякую вам за пропозиції, утім правду, думаю, і так мені скажуть, а от спокійно поспати не завадить.
Я вже схилилася до сонкущів, щоб відламати пару гілочок, коли вони заверещали:
– Ти що геть з глузду з'їхала! Магічні ножиці, оно, на столі бери! Ріж акуратно, а потім полий нас, і підкормки засипати не забудь.
І нам! І нам ! І нам! Я хочу більше води! А мені б на вулицю! Перестав мене ближче до сонця, дівчино, як там тебе звати?
Почулось з усіх сторін.
– Мене звати Ельвіра! – крикнула я.
– Привіт, Ельвіро! – відповіли хором.
– Ворушись! Чого стоїш! Хватай відро! А мені тут перекопати землю треба!
Знов піднявся ґвалт.
Що й казати, вийшла я з оранжереї, коли вже зовсім стемніло, втомлена та перемазана землею. Зате, з двома гілочками сонкуща і купою нових знань про те, як правильно вирощувати магічні трави.
– Що це ти робила? – здивовано спитав дядько Роберт побачивши мене.
– Допомагала твоїм магічним травам.
– Як це? Я вже тридцять років за ними доглядаю і не пригадую, щоб ти колись цікавилася моєю оранжереєю.
– Так, проте, сьогодні я почула, як вони говорять.
Дядько недовірливо зіщулився.
– Що?!
Я знизила плечима.
– Сама не знаю як, втім, бурій руті зовсім не подобалося стояти у кутку, а клищина хотіла на вулицю.
– Еллі, це трохи дивно, тобі не здається? Говорити з рослинами! Ніколи про таке не чув! Що ж, це навіть, цікаво.
– Цікаво, але виснажливо, я спати.
Заварювати траву не довелося, як тільки голова торкнулася подушки, я заснула.
Вранці, про всяк, випадок пішла до саду і спробувала поговорити з деревами, відчуваючи себе повною дурепою, та слід було перевірити.
Дякувати духам, їх я не почула! Виходить, що я можу чути тільки магічні рослини. Що ж, це хороша новина. Не вистачало мені ще чути всіх підряд!
Після сніданку, я вирішила все ж таки навідатись до Еріка. Підтримати його, як друга.
Коли увійшла до палати він сидів на підвіконні, дивлячись у вікно.
– Еріку?
Маг повернувся лицем і в мене защемило серце. Величезні чорні кола під очима, запалі щоки. Скуйовджене волосся стирчало у різні сторони. Судячи з того, як висів на ньому одяг, він дуже схуд.
– Ти прийшла, Еллі! Я гадав, що ти більше ніколи не захочеш мене бачити! – Ерік зіскочив на підлогу і підійшов ближче.
– Це не так. Мені все розказали… ти не мав вибору! Я ні в чому тебе не звинувачую, Еріку.
– Чесно кажучи, Еллі, я вже не знаю, чи справді я не винен. Спогади повертаються до мене, один жахливіший за інший. Я викрадав дівчат! Я зробив так, що на тебе у парку напала ліана. Я допоміг йому вкрасти документи … – він стиснув кулаки – вдома у Глорі! І духи зна, що ще я накоїв!
– Послухай, Еріку, не картай себе. Ти не міг протистояти, та й ніхто б не зміг, розумієш?
Він покачав головою.
– Це так дивно, я наче був собою, планував своє життя, вважав, що народився в хорошій родині. Моя мати просто вбита горем. Стільки років прожити з людиною про яку нічого не знаєш! – його очі почервоніли.
Я підійшла ближче і взявши Еріка за руку, стиснула її.
– Будь сильним, хоча б для неї, я впевнена удвох ви зможете все здолати!
– Дякую тобі, Еллі. Прости мене! Ти… ти справді мені подобаєшся, та тепер…тепер я і сам себе не знаю! – він глибоко зітхнув.
– А бути друзями ми зможемо?
Маг слабо посміхнувся й кивнув.
Ми проговорили ще деякий час і я поїхала на зустріч з Глорі. Виходячи з палати, стикнулася з Бальмоном. Цікаво, чи причетний він до того, що до Еріка повертаються спогади? Певно, не дуже приємний процес.
Вже близько години ми з Глорі кружляли по доріжках у Садах. Вона розказувала про Річарда. Його підвищили, одначе, й на роботі він став проводити більше часу.
Через два місяці повинна була початися підготовка до весілля.
Глорі глянула на мене.
– Еллі, скажи, ти любиш Себастіана? – спитала несподівано.
– Знаєш Глорі, напевно, що люблю, та не думаю, що це має значення. Він сказав, щоб сьогодні ввечері я на нього чекала. Скоріше за все, хоче з цим покінчити. До того ж в нього є ця Ґрета.
– Це та цілителька?
Я кивнула.
– А я думаю, ти не права! Він би не кинувся тебе рятувати, якби нічого не відчував!
– Та це просто обов'язок!
– Ні, Ельвіро! Я бачила його, коли ти зникла. Себастіан тільки що землю не перевернув, щоб тебе знайти. Не знаю, що за демони роздирають його душу, та почуття в нього точно є.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берегиня, Настуся Соловейко», після закриття браузера.