Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

Лева Гретте ніхто не розшукує за минулі пограбування, — сказав він, обережно ставлячи тацю на журнальний столик. Вітальня мала такий вигляд, мовби відтоді, як її вмеблювали ще у п’ятдесяті роки, нічия рука її не торкалася. Плюшеві крісла, піаніно й запорошені рослини на підвіконнях створювали дивне відчуття спокою, навіть маятник годинника, що висів у кутку, гойдався безшумно. З портрета, що стояв у рамці за склом на каміні, беззвучно сміялася сивоволоса жінка з сяючими очима. Тиша поселилася тут, коли вісім років тому Вебер овдовів. Усе навколо нього замовкло раз і назавжди; здавалося, навіть із піаніно тепер не видобути ні звуку. Квартира розташовувалася на першому поверсі старого будинку в Тоєні. Й шум транспорту, що доносився з вулиці, лише підкреслював тишу, яка панувала тут. Обережно, неначе це був музейний експонат, Вебер влаштувався в одному з двох крісел із високими спинками.

— Нам так і не вдалося знайти жодного доказу, що Гретте був причетний до якого-небудь пограбування. Ні прикмет, отриманих від свідків, ні доносів інформаторів, ні відбитків пальців або якихось інших речових доказів. У звітах лише вказувалося, що він є підозрюваним.

— Гм. Отже, поки у Стіне Гретте не з’явилася можливість його здати, він, можна сказати, залишався людиною з кришталевою репутацією?

— Цілком вірно. Печиво?

Беате похитала головою.

У Вебера був вихідний, проте Харрі по телефону наполіг на тому, щоб вони заїхали до нього. Він знав, що Вебер неохоче приймає гостей, але це нітрохи його не збентежило.

— Ми попросили чергового криміналіста звірити відбиток пальця на пляшці з-під кока-коли з відбитками Лева Гретте, відомими по тих пограбуваннях, в яких його підозрювали, — сказала Беате. — Але він нічого не знайшов.

— Як я і говорив, — зауважив Вебер, поправляючи кришку на кавнику, — Лев Гретте ніколи не залишав на місці злочину ніяких слідів.

Беате погортала свої записи.

— Ти згоден із Расколем, що цей злочин здійснений Левом Гретте?

— Ха. А чом би й ні? — Вебер почав розливати каву по чашках.

— Тому що жодне пограбування, у причетності до яких його підозрюють, не здійснювалось із застосуванням насильства. І потім, вона все-таки була його невісткою. Вбити, бо тебе можуть упізнати, — чи не дуже це слабкий мотив для вбивства?

Вебер припинив розливати каву й уважно подивився на неї. Потім поглянув на Харрі, який тільки мовчки знизав плечима.

— Ні, не дуже, — нарешті сказав він і знову зайнявся кавою. Беате болісно почервоніла.

— Вебер у нас поборник класичної школи, — мало не вибачливим тоном почав Харрі. — Він вважає, що вбивство за визначенням виключає скільки-небудь раціональні мотиви. Існують лише приводи, різною мірою складні та заплутані, але завжди невмотивовані, хоча в деяких із них часом удається вгледіти щось схоже на здоровий глузд.

— Саме так, — згідно кивнув Вебер, відставляючи вбік кавник.

— А я ось усе думаю, — сказав Харрі, — чому Лев Гретте тікав із країни, хоча в поліції на нього нічого не було?

Вебер змахнув з підлокітника крісла невидиму порошинку:

— Точно не скажу.

— Тонно?

Вебер стиснув тонку, витончену ручку каврвої чашки товстим, великим і пожовтілим від нікотину вказівним пальцем.

— У той час з’явилась одна чутка. Не те щоб ми особливо їй вірили. Стверджували, що він тікав не від поліції. Хтось чув, що останнє пограбування пройшло не зовсім за планом. Нібито Гретте кинув напарника напризволяще.

— Яким чином? — запитала Беате.

— Цього ніхто не знав. Одні думали, що Гретте був водієм і виїхав, залишивши напарника в банку, як тільки на місці злочину з’явилася поліція. Інші говорили, що наліт пройшов успішно, але Гретте втік за кордон, прихопивши спільні гроші. — Вебер зробив ковток і обережно поставив чашку на місце. — Але з погляду тієї справи, над якою ми зараз працюємо, особливо цікаво, не яким чином, а кого саме він підвів. Хто був цей його напарник.

Харрі подивився на Вебера:

— По-твоєму, ним був?..

Старий криміналіст кивнув. Беате і Харрі перезирглянулися.

— Чорт! — вилаявся Харрі.

Беате ввімкнула лівий поворотник і почала чекати розриву в потоці машин, що мчать праворуч по Тоєн-гате. Харрі заплющив очі. Він знав, що якщо зосередитися, то шум машин, які проносяться мимо, можна прийняти за плескіт штормових хвиль об ніс порома, а сам він дивиться за борт на клапті білої піни, вклавши долоньку в руку діда. Проте на все це у нього зараз не було часу.

— Значить, у Расколя є свої рахунки з Левом Гретте, — сказав Харрі, розплющуючи очі. — І він указує нам на нього як на людину, що зробила пограбування. Так що ж, нальотчик на відеоплів-ці — справді Гретте чи Расколь просто хоче таким чином йому помститись? Чи це нова затія Расколя, щоб поводити нас за ніс?

— Чи, як сказав Вебер, усе це порожні чутки, — підсумувала Беате. Потік машин праворуч не припинявсь, і вона нетерпляче барабанила пальцями по керму.

— Може, ти і маєш рацію, — сказав Харрі. — Щоб помститися Гретте, Расколю не потрібна допомога поліції. А якщо зрада Гретте — порожні чутки, навіщо Расколю звинувачувати його в пограбуванні, якого він не здійснював?

— Чергова чудасія?

Харрі похитав головою:

— Расколь — тактик. Він не вказував би не на ту людину без вагомої на те причини. Зовсім не обов’язково, що Забійник діє цілком самостійно.

— Що ти маєш на увазі?

— Може, всі ці пограбування планує хтось інший. Хтось, у кого є можливість діставати зброю. Автомобілі. Конспіративні квартири. У кого є чистильник, який знищує потім зброю і одяг грабіжника. І мийнику який відмиває гроші.

— Расколь?

— Якщо Расколь хоче відвернути нашу увагу від справжнього злочинця, що може бути хитромудрішим, аніж змусити нас шукати людину, чиє місцеперебування нікому не відоме? Не виключено, що він давно помер або живе за кордоном під чужим ім’ям. Коротше кажучи, підозрюваного, якого нам ніколи не вдасться виключити. Так він може змусити нас ганятися за влас-ною тінню, замість того щоб ловити винного.

— По-твоєму, він бреше?

— Всі цигани брешуть.

— І що?

— Я цитую Расколя.

— Що ж, принаймні у відчутті гумору йому не відмовиш. То чом би йому не брехати тобі, якщо він бреше всім?

Харрі не відповів.

— Нарешті просвіт, — сказала Беате, легенько натискаючи на газ.

— Постій! — раптово вигукнув Харрі.