Читати книгу - "Вічний календар"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З Митниці польовими дорогами добиралися бричками до Улашковець Феліціян Коритовський, Данило Баревич і о. Феліштан. Коритовський із Шипракевичем, Феліштан з Попідлідвзеленікукурудзи. Баревич — сам. Селяни — возами або пішки. З початком липня настали спекотні дні, тому всі поспішали дістатися на ярмарок завчасно.
Феліціян Коритовський виїхав із Шипракевичем удосвіта. Гелена залишалася з новонародженим хлопчиком, зі служницями й Мицьом на кілька днів сама. Пологи для Коритовської минули легко, але новонароджений малюк важив півтора кілограми. Хлопчик був кволий. Між лопатками проглядався конус молодого місяця, що в майбутньому виявиться горбом. Через кілька днів після пологів Гелена на тілі сина не знайде жодного ґанджу, хоча уважно приглядатиметься. Головне, що руки й ноги з усіма п’ятьма пальцями й очі на місці. Невеличкий рожевий паросток поміж худими ніжками сина був запорукою продовження роду Коритовських-Волянських. З цим усвідомленням щасливий батько новонародженого чимдуж їхав укласти комерційні угоди під майбутній врожай пшениці й тютюну з єврейськими перекупниками. Частину тютюнового врожаю з митницького фільварку збували Лянцкоронському, але єврейські купці пропонували на майбутній рік кращу ціну. До того ж, ярмарок був доброю нагодою зустрітися з сусідами й родичами. Агроном Шипракевич після ярмарку обмірковуватиме, на скількох морґах садити тютюнову розсаду та скільки її купити на Буковині. Потім із розмови з одним перекупником з’ясується, що тютюн великими партіями наступного року закуповуватимуть тютюнові фабрики, бо господарський відділ військового міністерства збільшить закупівлю сигарет. Інший перекупник розкаже Коритовському, що наступного року зросте в ціні горох, який у великих кількостях уже й зараз закуповує Німеччина для консервів зі свинини.
Леопольд Козєбродський після відвідин дому Бенціровської спізнився на один день і пошкодував, що не бачив арешту конокрада. Козєбродський любив циганський феєрверк під час ярмарку, на який зглядалися сотні людей. Кожного року цигани в Улашківцях щось крали. Шумовиння галасу, рейвах, плачі і прокльони подобалися графові, як сигари, жінки та карти. Про цьогорічну пригоду Леопольдові переповів за обідом Феліціян Коритовський. Картярний напарник і сусід із Малих Заліщиків — про свою ніч із Сарою Роботнік у домі Бенціровської. Згадка Сариного імені викликала в Коритовського короткочасну неприязнь до Леопольда, але він опанував себе. Зрештою, прив’язаність до Сари — давно минула історія. Так, так давно минула… але згадка про неї все одно миттю різонула серце…
«Ти бачив її зелене серце?» — запитався Феліціян.
«Яке?» — здивувався Леопольд.
І Феліціян зрозумів, що зелене серце Сари заросло шкірою.
«Знаєш, дуже люблю цей ярмарок», — щиро зізнався Леопольд.
«Чому?» — запитав Феліціян і подивився на Леопольдове лице, обмащене тлущем гусячої печінки.
«Ну можна… — Леопольд на виделці підніс до рота брунатний шматок, із якого звисала смужка цибулі, — заїхати до Бенціровської. Моя Доброхна нізащо не здогадається».
Він ковтнув печінку й потягнувся до синього келішка з горілкою.
Приплив миттєвої ненависті у Феліціяна минув. Вони продовжили неспішно ділитися новинами, сидячи у великій корчмі, яку винайняла віденська ресторація.
«Бачив твого Баревича», — сказав Козєбродський.
«І він тут?» — удавано здивувався Феліціян, хоча дорогою до Ягільниці минав бричку Баревича, але прикинувся, що згадка про Данила його не обходить.
«А де йому бути? — весело перепитав Леопольд. — Нині до Улашковець з’їхався цілий світ».
«Кажуть, — поділився новиною Феліціян, — що цього року тут зібралися всі славні злодії з Варшави й Чорткова».
«То ще буде забава!» — легковажно вигукнув Козєбродський, якого ніколи в житті не обкрадали злодії. Одного разу на чортківському двірці він відчув у кишені чиюсь руку, але сполохав злодія. Тлустого гаманця той витягнути не встиг. Козєбродський запитав наприкінці обіду, коли хреститимуть новонародженого. Феліціян сказав, що після Улашківського ярмарку, у костелі святого Станислава в Чорткові. А про те, що дитина квола, промовчав, відганяючи від себе неприємні думки. Не хотів навіть згадувати, що знайдеться де-небудь на тільці сина якийсь ґандж родового прокляття Волянських.
Данило Баревич справді стояв на узбіччі, коли мимо промчала бричка Коритовського. Напившись зранку молока, Данило на півдорозі відчув сечовий міхур, у якому зібралося чимало рідини. Зупинився біля ліщинового гаю й зайшов у зарóслі кропивою кущі. Жовто-білі китиці достиглого цвіту на вершках високих і жилавих стовбурів розносили навкруги гіркуватий запах. Данило необережно зачепив долонею волохаті листки. За мить на правій руці з’явилися червоні пухирі. Рука почала свербіти. В Улашківцях купив горня овечого лою й помастив уражену руку. Наступного дня пухирі зменшилися, але сверблячка не припинилася. Анна з Настею мали приїхати на ярмарок останнього дня разом із Баревичевими форналями, коли Данило прикупить для розплоду дві пари цугових коней із Кавказу.
Попідлідвзеленікукурудзи штовхав калік, пробираючись із о. Феліштаном до печери святого Івана. На їхньому шляху нещасних траплялося стільки, що можна було подумати, що на цій землі живуть самі каліки. Звідки їх вороняча зграя злетілася до монастиря Василіян — невідомо. Дорогу загороджували селянські вози. Вони хаотично ставали навколо головного місця паломництва, утворюючи в лабіринтові поміж хурами стежки, якими можна було дійти до печери, церкви й монастиря. Простору було так мало, що люди, штовхаючи одне одного, сварилися — наче їм відбило пам’ять, що нині свята неділя. Не допомагало й те, що святий Іван будь-якої миті міг вийти з печери, а тоді у вогняному дощі згорів би цей людський хмиз і сухе виноградне галуззя. Парох і Попідлідвзеленікукурудзи під пекучим липневим сонцем просувалися до монастиря. На обох чекали келії. Попідлідвзеленікукурудзи ніс на голові великий куферок, від якого вмлівали руки, о. Феліштана заливав піт. Попідлідвзеленікукурудзи майже дійшов до монастирського будинку, ненавмисно наступивши на одноногого каліку. Той переповзав під возами, щоб дістатися до скелі. Каліка йойкнув так, що митницький брехун від несподіванки опустив на нього куферок, окантований металевими пришвами. Куферок злетів із голови, придавивши каліку, як змію. За мить червона пляма проступила на грудях покаліченого. Попідлідвзеленікукурудзи, шукаючи поглядом о. Феліштана, опинився серед моря обурених паломників сам. Навколо фіри почав збиратися люд. Поранений йойкав, Попідлідвзеленікукурудзи, втративши з поля зору пароха, вперше в житті почувався незахищеним. Його обступили селяни й каліки. Поранений стогнав. Хтось дав знати ярмарковому фельдшерові. Груди каліки помастили йодом. Нізвідки з’явився о.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вічний календар», після закриття браузера.