Читати книгу - "Дворіччя. Книга українця"

німцям Шевченка) Іван Якович Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим». А Євген Маланюк побачив Шевченка в такому діапазоні:
Не поет — бо це ж до болю мало, Не трибун — бо це лиш рупор мас, І вже менш за все — «Кобзар Тарас» Він, ким зайнялось і запалало. Скорше — бунт буйних майбутніх рас, Полум’я, на котрім тьма розстала, Вибух крові, що зарокотала Карою за довгу ніч образ. Лютий зір прозрілого раба, Гонта, що синів свяченим ріже, — У досвітніх загравах — степа З дужим хрустом випростали крижі. А ось поруч — усміх, ласка, мати І садок вишневий коло хати.

...Далі — дві публікації у газетах «Волинь» (від 29 лютого 1992 року) і «Голос України» (від 3 квітня 1992 року), які вважаю чи не найбільшим моїм журналістським відкриттям. (Подаю публікації зі скороченнями).

«Зв’язкова до Луцька не дійшла Але дивом уціліли і збереглися в архіві колишнього КДБ малюнки, зроблені українським художником Нілом Хасевичем у 1944-1945 роках у лавах УПА»

«У 1947 році в перестрілці з оперативною групою енкаведистів загинула юна зв’язкова одного з підрозділів УПА, котра пробиралася до Луцька. Серед усього іншого у неї знайшли дві тоненькі книжечки-альбоми і понад два десятки малюнків олівцем та дереворитів (гравюра на дереві), зроблених українським художником Нілом Хасевичем.

Ці альбоми і малюнки пролежали в архівах КДБ майже 45 років. І, мабуть, німіли б там ще невідомо скільки часу, якби Україна не здобула незалежність.

...Коли начальник групи громадських зв’язків управління Служби національної безпеки України у Волинській області підполковник Юрій Хлопук поклав переді мною оригінали малюнків Ніла Хасевича, — з них наче дихнула історія визвольних змагань нашого народу. Історія, правду якої нам ще належить зібрати по крупинках і написати для себе і прийдешніх поколінь.

Ніл Хасевич народився у 1905 році на Волині. Навчався у Варшавській академії мистецтв, де здобув фахову графічну підготовку у професора В. Скочеляса. Деякі роботи Ніла Хасевича уже у тридцяті роки спеціалісти ставили на рівні майстерності відомого художника Юрія Нарбута. Твори Хасевича неодноразово експонувалися на престижних художніх виставках у Львові, Варшаві, Празі, Берліні, Лос-Анджелесі, Чикаго...

Він був не лише прекрасним художником. У документах обласного держархіву Ніл Хасевич значиться як член Волинського українського об’єднання (ВУО). Він був одним із засновників українського мистецького гуртка „Спокій“ у Варшаві. Саме цей гурток і видав своїм коштом у 1939 році ті дві книжечки, які були знайдені енкаведистами у вбитої зв’язкової УПА: „Дереворити“ і „Книжкові знаки Ніла Хасевича“.

Можна припустити, що вони були власністю самого художника, котрий передав їх разом зі своїми малюнками через зв’язкову своїм друзям до Луцька, які мали все це надійно зберегти чи кудись переправити. А потрапили ці реліквії зовсім в інші руки... Добре, що і на цей раз збулося булгаковське „Рукописи не горять!“

...Роботи Ніла Хасевича, вилучені у зв’язкової біля Луцька, до сьогодні ніде не публікувалися. Але, читаючи два перші томи третього видання „Літопису УПА“, надрукоковані у 1990 році в Торонто, я знайшов у цих томах кілька репродукцій дереворитів художника, виконаних у такому ж стилі. Літопис свідчить, що багато робіт Ніла Хасевича друкувалося в альбомі „Графіка в бункерах УПА“, виданого у 1952 році у Філадельфії. Датовані вони березнем — груднем 1949 року. Отже, на той час художник був ще живий і працював. Що сталося з ним далі — поки що невідомо.

...Життя і творчість Ніла Хасевича заслуговують на вивчення істориками і мистецтвознавцями. Ми ж зробили до цього лише перше, журналістське наближення».

Коли готував в Луцьку до друку у газеті «Волинь» цей матеріал, постійно згадував розповіді батька й матері про їх буремну юність у селі Дворіччя на Тернопіллі. Моя мати, наприклад, розповідала, що у перші післявоєнні роки, у віці 16-19 років, вона носила серед білого дня з села у село записки керівників боївок УПА, кладучи їх у рот: якби перестріли вороги, папір можна було проковтнути. Вона ризикувала життям менше, ніж зв’язкова Ніла Хасевича...

Тепер почитаємо публікацію у газеті «Голос України»:

«Ніл Хасевич здаватися не захотів...
Продовжуємо розповідь про відомого українського художника, слід якого загубився в 40-х роках у волинських лісах»

— Здається, прояснилася повоєнна доля художника Ніла Хасевича. Заходь, подивимося дещо...

Телефонував начальник групи громадських зв’язків управління Служби національної безпеки України у Волинській області підполковник Юрій Хлопук. Йому, історикові за освітою, дуже хотілося з’ясувати, де і як закінчив свій земний життєвий шлях Ніл Хасевич. Ми вже знали, що у 1949 році він ще активно працював у підпіллі, передавав свої малюнки за кордон.

Юрій Миколайович звернувся за допомогою до своїх колег у Рівному. Ті пригадали, що років десять назад готували матеріали до спогадів якогось полковника Бондара, які записували два московські журналісти. Одкровення цього емгебіста пізніше з’явилися у книжці