Читати книгу - "Загублена земля. Темна вежа III"

Але це просто знову Генрі, от і все. Просто десятки років, коли ти весь час робив щось не так. Тобі це вдалося, друже… просто твій внутрішній Генрі не хоче цього визнати.

Він поклав ключ на квадратний шмат шкури і обережно загорнув його.

— Готово. Не знаю, так я все зробив чи не так, але краще зробити не міг. — Тепер, коли вже не потрібно було доробляти ключ, Едді відчув дивну порожнечу всередині, наче не розумів, навіщо і як жити далі.

— Едді, хочеш попоїсти? — тихо спитала Сюзанна.

«Ось твоя мета, — подумав він. — Ось напрям. Сидить там, склавши руки на колінах. Яка ще мета тобі потр…»

Аж раптом, геть несподівано, в його свідомості з'явився якийсь образ. Не сон… не видиво…

Ні, зовсім не це. Спогад. Це знову відбувається — ти згадуєш наперед у часі.

— Спершу я маю дещо зробити, — сказав він і підвівся.

На протилежному боці багаття Роланд склав у купу хмиз. Покопирсавшись у ньому, Едді витяг суху палицю дюйми зо два в діаметрі і приблизно два фути завдовжки. Потім повернувся на своє місце біля багаття і знову взяв Роландового ножа. Цього разу робота йшла вже швидше, бо він просто загострював палицю, надаючи їй подобу кілка для намету.

— А ми можемо вирушити ще до світанку? — запитав він у стрільця. — Гадаю, ми мусимо якомога швидше дістатися до того кола.

— Так. Якщо треба, то підемо раніше. Я не хочу йти в темряві, бо велемовне кружало вночі небезпечне. Але зробимо як годиться.

— Судячи з виразу твого обличчя, хлопче, ці кола безпечними не бувають, — зауважила Сюзанна.

Едді знову відклав ножа. Земля, яку Роланд видобув, копаючи яму для багаття, купкою лежала біля його правої ноги. Загостреним кінцем палиці він вивів на цій землі знак питання. Знак вийшов чіткий і зрозумілий.

— О'кей, — сказав Едді й стер його ногою. — Тепер усе.

— Тоді поїж, — запропонувала Сюзанна.

Едді чесно спробував, але їсти не дуже хотілося. Коли він врешті–решт притулився до Сюзанни, зігрівся її теплом і заснув, то спав без сновидінь, але тривожно, балансуючи між сном та реальністю. Крізь сон він чув, як над рівниною виє вітер, і снилося йому, що літає разом з ним, тікає в ніч, подалі від усіх турбот і хвилювань, а над головою в нього тихо пливуть Стара Зоря і Стара Матінка, відкидаючи йому на щоки морозне сяйво. О четвертій його розбудив Роланд.

19

— Час, — сказав стрілець.

Едді сів. Сюзанна теж піднялася, спросоння тручи обличчя долонями. Коли голова прояснилася, Едді відчув непереборну потребу вирушати.

— Так. Ходімо, хутко.

— Він уже близько, так?

— Дуже близько. — Едді звівся на ноги, підхопив Сюзанну за талію і всадовив у візок.

Вона дивилася на нього стривожено.

— Ми встигнемо дістатися до того місця?

Едді кивнув.

— Ледь–ледь, але встигаємо.

Через три хвилини вони знову прямували Великим Шляхом. Дорога мерехтіла попереду, наче привид. А за годину, коли на сході почали пробиватися перші промені світанку, десь далеко попереду почулося ритмічне гудіння.

«Це барабанний дріб», — подумав Роланд.

«Машинерія, — подумав Едді. — Якась велетенська машина».

«Серце, — вирішила Сюзанна. — Величезне, хворе, пульсуюче серце… і воно б'ється в тому місці, куди ми маємо йти».

За дві години звук стих так само несподівано, як і почався. В небі над їхніми головами почали з'являтися білі невиразні хмари. Спочатку вони затулили сонце прозорим серпанком, а потім сховали його повністю. До кола з поставленого сторч каміння залишалося менше п'яти миль. У безтінному світлі воно скидалося на зуби мертвого чудовиська.

20 ТИЖДЕНЬ СПАГЕТІ В КІНОТЕАТРІ «МАДЖЕСТІК»!

було написано на потріпаному печальному плакаті, вивішеному на розі двох авеню, Бруклін і Маркі.

2 КЛАСИЧНІ ФІЛЬМИ ВІД СЕРДЖІО ЛЕОНЕ!

«ЗА ПРИГОРЩУ ДОЛАРІВ» ПЛЮС «ХОРОШИЙ, ПОГАНИЙ, ЗЛИЙ»!

КВИТКИ НА ВСІ СЕАНСИ — по 99 центів

У касі, жуючи жуйку, сиділа симпатична білявка зі штучними кучерями. По радіо горлав «Лед Зепелін», а білявка читала одну з тих бульварних газет, які так полюбляла місіс Шоу. У вітрині кінотеатру, розташованій ліворуч від неї, висів плакат із Клінтом Іствудом.

Джейк знав, що йому треба поквапитися — третя година дня вже не за горами, — але він все одно зупинився на хвильку, щоб подивитися на плакат за брудним потрісканим склом. На Іствуді було пістряве пончо, в зубах затиснена сигара. Один край пончо він демонстративно закинув за плече і показував усім свій револьвер. Очі в нього були блідо–блакитного кольору. Очі снайпера.

«Це не він, — подумав Джейк, — але дуже на нього схожий. Це очі… очі майже такі, як у нього».

— Колись ти вже дав мені впасти, — сказав Джейк, звертаючись до чоловіка на вицвілому плакаті, чоловіка, що не був Роландом. — Допустив, щоб я помер. А цього разу що станеться?

— Привіт, малий, — озвалася до нього білява касирка, і Джейк аж підскочив від несподіванки. — Заходити будеш чи так і стовбичитимеш тут? Цікаво балакати самому із собою?

— Ні, не буду, — відповів Джейк. — Ці два фільми я вже бачив.

І пішов геть, біля Маркі–авеню повернувши ліворуч.

Він досі чекав, коли ж його охопить те відчуття, коли пам'ятаєш наперед у часі, але воно не прийшло. То була просто розжарена під сонячним промінням вулиця, вздовж якої виструнчилися багатоквартирні будинки, які нагадали Джейкові блоки в'язничних камер. Крім кількох жіночок, що прогулювалися з дітьми у візках і ліниво перемовлялися, на Маркі–авеню нікого не було. Як для травня, стояла надзвичайно спекотна погода. Надто спекотна для прогулянок.

Що я шукаю? Що?

Десь з–поза його спини пролунав вибух пронизливого сміху — сміявся чоловік. Слідом за ним розлігся крик розлюченої жінки: «Ану віддай!»

Джейк аж підстрибнув, бо вирішив, що власниця голосу прокричала це йому.

— Генрі, віддай! Це вже не жарти!

Озирнувшись, Джейк побачив двох хлопців. Одному з них було щонайменше вісімнадцять років, а другий був значно молодший — років дванадцять–тринадцять, не більше. І вигляд цього другого хлопчини змусив Джейкове серце забитися швидко–швидко. Замість смугастих шортів на цьому хлопцеві були зелені вельветові штани, проте футболка була та сама і під рукою він тримав старий потертий баскетбольний м'яч. І хоча він стояв до Джейка спиною, той одразу зрозумів, що знайшов хлопця, який