Читати книгу - "Загублена земля. Темна вежа III"

Старий повернувся до нього і з переляку та несподіванки заморгав.

— Не чіпляйся, хлопче, — сказав він і, піднявши ціпок, кволо виставив його в Джейків бік.

— Сер, ви часом не знаєте, чи є тут поблизу така собі Академія Маркі? — Спитати таке можна було тільки з великого відчаю, але нічого путнього не спадало на думку.

Старий повільно опустив ціпок — звертання «сер» подіяло магічно. Він зиркнув на Джейка з цікавістю старого маразматика.

— Чого це ти, хлопче, не в школі, га?

Джейк втомлено всміхнувся. Наша пісня гарна й нова…

— Іспити. Я прийшов зустрітися зі старим другом, який ходить до Академії Маркі, от і все. Вибачте, що потурбував.

Він обійшов старого (сподіваючись, що той не вгатить його ззаду ціпком по сідницях, просто так, для напучування) і вже майже дійшов до рогу вулиці, коли старий заволав:

— Хлопче! Хлоооопче!

Джейк озирнувся.

— Ніякої акадімії Маркі тут і близько нема, — гукнув старий. — Я тут уже двадцять два роки живу, я б знав. Маркі–авеню є, а акадімії нема.

У Джейка все всередині стислося від хвилювання. Він зробив крок назустріч старому, і той одразу ж підняв ціпка для оборони. Хлопець зупинився на безпечній відстані, за десять кроків від нього.

— А де це Маркі–авеню, сер? Ви мені можете сказати?

— Звісно. Я тут уже двадцять два роки живу, ти що, не чув? Пройдеш два квартали. Біля кінотеатру «Маджестік» повернеш наліво. Але кажу тобі, ніякої акадімії Маркі там нема.

— Дякую, сер! Дуже дякую!

Джейк повернувся і подивився в той бік Касл–авеню, куди показав старий. Так… за кілька кварталів звідти виднілися обриси кінотеатру, їх ні з чим не сплутаєш. Він зірвався було бігти, але потім вирішив, що на нього озиратимуться люди, тож перейшов на швидку ходу.

Старий стояв і дивився, як хлопчик іде.

— Сер! — дещо здивовано пробубонів він собі під ніс. — Це ж треба. Сер!

Він хрипко реготнув і пошкандибав далі.

17

З настанням сутінків Роландів загін став на ночівлю. Стрілець викопав ямку і розклав багаття. Готувати вони нічого не збиралися, проте вогонь все одно був потрібен. Він потрібен був Едді. Закінчити роботу над ключем він зміг би тільки при світлі.

Стрілець озирнувся і побачив Сюзанну — темний силует на тлі пригаслого аквамаринового неба, але Едді не було.

Де він? — спитав Роланд.

— Трохи відстав. Дай йому зараз спокій, Роланде. Ти вже достатньо зробив.

Роланд кивнув, схилився над вогнищем і сталевою паличкою висік з кременя іскру. Невдовзі хмиз, який він зібрав, яскраво палахкотів. Він по одній підкидав у полум'я палички й чекав, коли повернеться Едді.

18

За півмилі від того місця, де вони зробили привал, посеред Великого Шляху сидів, схрестивши ноги, Едді. Він тримав у руці незакінчений ключ і дивився в небо. Попереду зблиснула іскра багаття, Едді помітив її і зрозумів, що робить Роланд… і навіщо. А потім знову підвів очі у небо. Ніколи в житті йому не було так самотньо і так страшно.

Небеса були неосяжні. Здавалося, він ще ніколи не бачив стільки незаповненого і неперервного простору, стільки чистої порожнечі. Перед її лицем він почувався дуже маленьким, беззахисним, але нічого дивного в цьому не вбачав. У плині життя йому відводилося дуже незначне місце.

Хлопчик уже був близько. Едді здогадувався, де зараз Джейк і що він збирається робити, і міг тільки мовчки дивуватися. Сюзанна прийшла з тисяча дев'ятсот шістдесят третього року, Едді — з вісімдесят сьомого. Між ними… Джейк. Він намагається пройти. Народитися.

«Я зустрічав його, — подумав Едді. — Авжеж, зустрічав. Я навіть це пам'ятаю… наче пам'ятаю. Це було якраз перед тим, як Генрі пішов у армію, правда ж? Він ходив на курси до бруклінського профтехінституту і фанатів від усього чорного — чорних джинсів, чорних мотоциклетних чобіт зі сталевими набивками, чорних футболок із підкоченими рукавами. Генрі Джеймс Дін. Крутий чувак. Подумки я його так називав, але вголос ніколи не вимовив, бо не хотів, щоб він на мене напосівся».

Поки він думав, над головою зійшла Стара Зоря. Саме її появи він і чекав. За чверть години, а може, й менше, небо буде всуціль всіяне інопланетними діамантами, але поки що на півтемному небесному склепінні сяяла вона одна.

Едді повільно піднімав ключ, аж поки Стара Зоря не освітила його широку зарубку, що проходила точно посередині. Колись мама навчила його одного віршика. Вона ставала навколішки біля вікна над ліжком, і вони вдвох дивилися на вечірню зорю, що сходила над дахами і пожежними драбинами Брукліну, та повторювали разом: «Зіронько ясная, зоре прекрасная, ще яскравіше гори, диво чарівне мені сотвори». І зараз Едді повторив про себе це заклинання з тих давніх часів.

Діамантом у ясеневій пастці зблиснула в заглибині ключа Стара Зоря.

— Поможи мені знайти в собі сили, — попросив Едді. — Ось моє бажання. Поможи знайти сили й закінчити цю трикляту фігню.

Він ще трохи посидів на дорозі, потім звівся на ноги й пішов до табору. А там, жодним словом не обізвавшись ні до стрільця, ні до Сюзанни, підсів якомога ближче до багаття, взяв Роландів ніж і почав працювати. З карлючки на кінці ключа раз–у–раз сходили крихітні завитки тирси. Едді різьбив швидко, так і сяк повертаючи ключ, а часом заплющував очі і проводив великим пальцем по ледь відчутних вигинах. Він намагався не думати про те, що буде, якщо ключ набуде не такої форми, як потрібно, бо такі думки вганяли його в ступор.

Роланд і Сюзанна сиділи в нього за спиною та мовчки дивилися. Нарешті Едді відклав ножа. По обличчю стікали струмки поту.

— Цей твій малий, — сказав він. — Цей Джейк. Мабуть, достобіса сміливий пацан.

— Під горами він тримався мужньо, — сказав Роланд. — Боявся, але жодного разу цього не виказав.

— Мені б його хоробрість.

Роланд знизав плечима.

— У Балазара ти бився дуже добре, хоч і без одягу. Битися голим для чоловіка дуже важко, але ти впорався.

Едді спробував пригадати стрілянину в Балазаровому шинку, але ці спогади розпливалися в пам'яті невиразною плямою. Дим, шум і перехресні промені світла крізь дірки в стіні. Мабуть, ту стіну знесли кулями з автомата, та Едді не міг цього згадати.

Він підняв ключ так, щоб його зазубрини чітко виділялися проти багаття. І довго тримав його так, але дивився здебільшого на карлючку. На вигляд вона нічим не відрізнялася