Читати книгу - "Мідний король"

Той самий, застукотіло в скронях. Той самий. А ми сіли тут їсти й пити… Ми, імперські вартівники, бодай цьому Малюкові, він провідник, він відповідає…

З-за замшілого каменя вийшла й спинилась поряд із гекса висока худорлява дівчина, коротко й нерівно підстрижена, з непокритою головою. На ній був такий самий чорний плащ поверх бузкової селянської сукні. На тонкому пальці темнів перстень, цілком вирізаний з дерева. Чарівниця, подумав Замай, гублячи хоч якусь надію. Живим не залишать.

— Ти ж розумієш, живими ми вас не випустимо, — м’яко сказав гекса.

Замай коротко кивнув — смикнув головою.

— Це не привід журитись. — Гекса всміхнувся. — Адже можна померти легко й навіть приємно.

— Приємно — це ти… занадто, — сказав Замай, дивлячись, як паралізований Малюк пускає бульби.

— Твій друг усе чує й розуміє, тільки не може поворушитись, — сказав гекса. — Не домовимось із тобою — він буде в запасі.

Малюк захарчав. Замай відвів погляд; до пелени чарівниці пристали сухі травинки, з-під сукні виднілись чоловічі чоботи. Це за нею, шмаркачкою, ганялись патрулі над Стрілкою, і над Бором, і над самою Чорною Бучею. Її буцімто бачили то там, то тут, то взагалі на Осиному Носі. Через неї заміщено, або й страчено шанованих, могутніх людей, наближених до самого Імператора. Це її давно мріяв захопити Замай: світлі перспективи тоді ввижались йому. Кар’єра, служба в Столиці, одруження з Гвен…

Він ще молодий, наймолодший у патрулі. Він такий молодий, не встиг нічого, і вже не встигне; Замай поглянув на гекса, але не зміг витримати його погляду й опустив очі.

— Однаково вас злапають, — сказав із тугою. — На службі в Імператора десятки магів. Тисячі стрільців. Ви помрете.

— Усі помруть, — сказала дівчина-маг. У неї був хрипкуватий, хлопчачий голос.

Але не тепер, подумки заблагав Замай.

Гекса підійшов. Ледь доторкнувся чоботом до щоки провідника. Малюк забулькав; гекса полишив його, сів навпроти Замая на м’яку, пружну травку.

— Не здумай брехати, гаразд? Ми дізнаємось, якщо ти збрешеш.

Замай важко дихав. Доводилося заздрити Варнику: той умер, не встигнувши зазнати ні ганьби, ні страху, навіть не зрозумівши, від чого вмирає.

— Куди летимо? — недбало спитав гекса.

Замай облизнув губи. Звіруїн, улігшись на траву смугастим животом, помішував юшку в киплячому казані; п’ять хвилин тому куховарив Варник.

Гекса приплющив очі. Замай ще раз глянув на нього — і спустив очі, мов обпалившись.

— Як звичайно, — сказав, ненавидячи себе за квапливість у голосі. — Патрулюємо… дальні кордони.

— Не найпочесніша робота, правда?

— Краще, аніж… багато хто.

— Накази?

Замай коротко глянув на чарівницю.

— Вас шукають. Особливо її. А після того, як ви… нас… Тут неба не буде видно від крил.

— До речі, про крила. Як керувати птахом?

— Довго навчатись. — Замай із жалем усміхнувся. — Ви її… не втримаєте. А звіруїна вона взагалі на п’ять кроків не підпустить.

Гекса глянув на чарівницю. Та кивнула.

— Шкода. — Гекса всміхнувся. — Ця палка, що стирчить перед нею з землі… що значить?

— Це тростина погонича… Тростина в землі — знак сидіти й чекати. Крилама слухається того, у кого в руках палка. Але ви однаково не втримаєте… Можете спробувати, але краще не треба. — Замай ширше розтягнув губи.

— Він вірить у те, що каже, — крізь зуби пробурмотіла дівчина.

— Добре, — погодився гекса. — Що в Нагір’ї?

— Війна.

— Імператор досі не може приборкати нових громадян?

— Точно не знаю. Війська загрузли…

— Що у Фер? Дотягнувся Імператор чи ще ні?

— Ні… Спершу треба встановити мир у Нагір’ї. — Замай закашлявся й раптом, червоніючи, пристрасно попрохав: — Вам нема потреби мене вбивати. Однаково… Нас шукатимуть. Здіймуть тривогу…

Він тремтів з бажання бути переконливим. Гекса помацав кінчик білого зламаного носа:

— Може, твоя правда.

Замай задихав частіше. Повітря було повне запахів, духмяніли трава й вода, і білі хмари то прикривали сонце, то випускали його на волю.

— Я збираюсь одружитись, — сказав він пошепки.

Гекса кивнув:

— Добре… Коли ви маєте повернутись до птахівні?

— Завтра вдосвіта.

— Якщо ви не повернетесь… Буває так, що патруль не повертається вчасно?

— Буває.

— Що його може затримати?

— Злива, гроза, сильний вітер… Вони підождуть до полудня. Тоді вишлють людей на пошуки.

— Скільки?

— Три птахи… Можливо, більше, тому що ці місця вважаються небезпечними. Тут зникнув бунтівний маг.

— Зрозуміло, — гекса кивнув. — Про що ще ти хотів би нас повідомити? Які-небудь цікаві чутки, в обмін на які можна подарувати життя?

— Е-е… — Замай облизнув губи. — Бачили гекса. Розвідників. Убили.

— За що всі так не люблять гекса? — напівкровка всміхнувся. — Ти не знаєш?

— Е-е-е… — Замай кашлянув. — Я не… не…

— Ти їх любиш? — напівкровка знущався.

— Е-е-е… Це не ми їх убили, інший патруль із нашої ланки.

— Де це було?

— На Жовтій Лисинці. Вони вийшли на відкрите, і…

Допитувач перестав усміхатись:

— Так близько? Чому, як ти думаєш?

— На болотах знову мало м’яса. — Замай говорив швидко, довірчо, ледь подавшись уперед. — Їх жене голод. Розвідники вийшли майже до самого кордону. Дуже худі. Так уже бувало.

— Вони насправді людожери?

Тепер Замай не міг зрозуміти, знущається молодий гекса — чи насправді чекає відповіді.

— Е-е-е… Так.

Напівкровка насупився:

— Дякую… як тебе звати?

— Замай.

— Спасибі, Замаю. Де ваша птахівня?

— Біла Гора, півдня летіти просто на південь.

— Там є вежа?

— Ні. Там квартири нашої ланки. Наш командир розчарувався в магах після того, як цей… один із них так зганьбився.

— Ваш командир?

— Корунх. — Замай ковтнув і невідомо навіщо додав: — Він близький друг Малюка. Будь ласка…

— Так-так… — Гекса недбало кивнув. — Він прийме рішення відправлятись на пошуки?

— Так. Йому дано владу вирішувати… від Імператора.

— Що з селищем на Камінній Стрілці? — раптом спитала чарівниця, і її голос очистився, зробившись дзвінким. — Там не збудували вежу?

— Яке… селище? — перепитав Замай, одразу ж здогадавшись, про що вона питає. І вона почула нещирість; її темні очі зробилися чорними:

— Не бреши. Мені.

— Яско, — тихо сказав гекса.

Замай ковтнув. Селище, звідки родом була втекла дівчина-маг, стерто з лиця землі багато місяців тому. Імператор визнав небезпечним лишати живими кілька сот людей, що стали свідками безкарного бунту. Замай благально глянув в очі гекса.

— Кажи далі, — тихо велів той.

Замай знову ковтнув. Він не брав участі в тій каральній експедиції.

— Мене там не було, — сказав він пошепки. — Я… не брешу. Мене там не було. Я їх не… Я не винен.

Дівчина скинула руку. Замай закричав; йому здалося, що його голову сунули в розпечену пічку.

— Що?! Що з ними зроби…

У цю мить Замай помер, легко й навіть приємно, бо смерть була