Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Не скажу, що бури прийняли мене дуже радісно, тим більше, що я не розповідав, чий син, — не хотів, щоб англійці знали, хто я. Про батька я мовчав, але його методами сповна скористався, вирушив у похід на англійців, зазнав поранення, бо переоцінив свої вміння. Все ж таки у батька був багаторічний досвід битв із турками, кавказькими горянами, азіатськими кочовиками, а я тільки ганяв маньчжурів. Довелося лікуватися, у цей час я поспілкувався з досвідченими людьми, дечого навчився в них, здобув двох надійних провідників із місцевих бушменів, це такі маленькі тубільці, а тоді вже рушив у похід і повернувся з трьома трофейними кіньми і двома полоненими англійцями. Ну й почалося.
Два роки суцільного щастя війни. Я спочатку був у Іноземному легіоні, але його начальники хотіли воювати за правилами регулярних армій. Та це не мало сенсу, бо ж англійці були значно сильніші. Я хотів провадити партизанську війну, але не знаходив порозуміння у товаришів, які приїхали з усього світу битися за бурську свободу. Тоді я попросився з легіону, поговоривши з його начальником, підполковником у відставці Максимовим. Він не те щоб схвалив мій вибір, але зрозумів. Я почав воювати разом із бурами. Вони добре знали місцевість, я навчив їх тактичних хитрощів. Мій загін рідко коли налічував більше десятка бійців, але повірте, Іване Карповичу, ми завдавали англійцям значно більше шкоди, аніж численніші підрозділи.
Хоча, треба визнати, англійці — складний супротивник. Не сказав би, що вони дуже вже сміливі чи мають вроджену войовничість, але вчитися вміють. Там, де нашій армії потрібно кілька гучних поразок і роки бюрократичних зволікань, у англійців усе вирішується за кілька місяців. Вони швидко вчаться, роблять правильні висновки, їх треба весь час дивувати чимось новим, інакше програєш.
Я вигадував. Це була важка війна, не якась там прогулянка з пригодами: я отримав три поранення, кілька разів дивом рятувався від полону, за мою голову оголосили нагороду — вісім тисяч фунтів. Мене пропонували обміняти на двісті бурських жінок та дітей, яких захопили англійці. Але бури не зрадили мене, ми продовжували воювати, хоч англійці мали значно більше сил і сучаснішу зброю. Врешті-решт бури змушені були погодитися на мир. Мені пропонували залишитися там, давали цілий хутір, обіцяли, що англійці мене не чіпатимуть, але я вбив чотирьох їхніх офіцерів і кілька десятків солдатів. Так, я вбивав у чесній битві, та англійцям не довіряв. Мені виправили фальшиві документи, і я з посвідченням голландського торгівця з Малакки вирушив до Європи. Там трохи відпочив, списався з тіткою, яка, використавши зв’язки, змогла зам’яти справу з моїм самовільним залишенням місця служби. До того ж у армії багато хто співчував бурам і не любив англійців.
Я повернувся до своїх диких сопок, невдовзі почав нудьгувати, запропонував свої послуги розвідника, пробрався до китайського Туркестану, а звідти в Тибет, далі проїхав до Непалу (це така гірська країна між англійською Індією та Тибетом). У Непалі мене заарештували англійці, які запідозрили в мені шпигуна. Я три місяці просидів у підземеллі, аж поки зміг утекти. Відростив бороду, я ж чорнявий завдяки східній крові мами та бабці, був за свого у тих краях, пройшов усю Індію, потрапив до Персії і вже звідти Каспійським морем повернувся до Росії. У Петербурзі склав доповідну з описом побаченого і пропозиціями дій з розширення імперії на південь, особливо в бік Індії та Китаю. Мою доповідь схвалили, хоч виконувати її засади не поспішали. Мені запропонували хороше місце в Генштабі. Я там просидів рік, заліз у картярські борги, бо ж не міг жити у спокої. Мені хотілося ризику. Ви не повірите, Іване Карповичу, але я почав розробляти план пограбування банку!
— Що? — Я справді не повірив.
— Я склав детальний план, у якому спробував урахувати досвід як успішних, так і невдалих пограбувань. План був досить ризикований, несподіваний, таких пограбувань в історії ще не було. При цьому я збирався грабувати самотужки, а люди мусили думати, що грабіжників троє, з них один іноземець. План був чудовий, я вивчив будівлю банку, підходи до нього, навчився гримуватися, добре продумав кожен крок і до кожного кроку мав запасний варіант. Я влаштував би пограбування, думаю, в мене були хороші шанси, і я б узяв приблизно вісімдесят тисяч рублів. Собі я планував залишити десять тисяч на повернення боргів, а залишок передав би сирітським притулкам, я ж не збирався грабувати заради грошей, повірте.
Та, на моє щастя, наші відносини з японцями загострилися і стало зрозуміло, що буде війна. Я забув про банк і попросив переведення на Далекий Схід. Тоді багато хто цього хотів, бо здавалося, що на наше військо чекає легка і блискуча перемога над азійськими варварами. Мене не відпускали, пропонували поїздку до Кашміру, але я не міг проміняти війну на розвідку. Невдовзі вже був у Порт-Артурі, де мене зарахували в артилерійську батарею, розвідку якої я очолив. Швидко навчився керувати вогнем та проводити розрахунки. Я бачив, що ми не готові до війни, написав дві доповіді, в яких пропонував термінові заходи, але мене не послухалися. Государя переконали, що стан справ блискучий і перемога впаде в наші руки стиглим яблуком.
Замість цього почалися поразки. Мене поранили під час одного з боїв під Порт-Артуром, відправили в тил, але я швидко повернувся і запропонував нову тактичну модель артилерійського бою. Я добув півсотні коней, зробив упряжі, які давали змогу зручно перевозити легкі 76-міліметрові гармати. І почав діяти. Моя батарея постійно переміщувалася і завдавала ударів щоразу з нових позицій, так що у японців майже не було шансів нас накрити. Я діяв на ширині фронту цілого полку, дозволяв собі вести вогонь із передової. Три-чотири залпи, і за кілька хвилин ми вже мчали на нову позицію. Така тактика була дуже ефективною, до того ж японці думали, що проти них діє одразу кілька батарей.
Мої успіхи помітило командування. Спочатку нагородили орденом Святого Станіслава третього ступеня, потім — Святої Анни другого ступеня, нарешті орденом Святого Володимира з мечем та бантами. Потім мене поранили під час одної з операцій. Батарею обстріляли наші ж, які в темряві взяли нас за японців. Я два тижні пробув у шпиталі, а коли повернувся, то виявилося, що на моє місце призначили іншого офіцера і взагалі мій досвід визнали невдалим, бо така діяльність суперечить статуту. Але на війні один статут — переможний! Я завдавав болючих ударів,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.