Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

Ольга Чемерис («Дніпрова») зі станіславськими чекістами. Примусове фото з метою шантажу. На звороті фото підпис: «На долгую и хорошую память дарю настоящую фотографию своим лучшим друзьям Мише и Степе в знак нашей совместной работы в органах МГБ по борьбе с оуновским подпольем. 19.05.1948. Оля». Фото з приватного архіву О. Іщука

Іншою причиною фактичного припинення шлюбних відносин учасників підпілля чи вояків УПА був арешт їхніх дружин. Більшість таких жінок отримали суворі вироки — від 10 до 25 років виправно-трудових таборів і п’яти років позбавлення громадянських прав, що обмежувало їхнє право повернутися додому після відбуття покарання. Частину з них було звільнено достроково лише завдяки частковій амністії політичних в’язнів, що розпочалася в СРСР після смерті Сталіна у березні 1953 року. Ймовірно, що роман крайового референта Служби безпеки ОУН на Північно-західних українських землях Миколи Козака («Смока») і членки ОУН Людмили Фої розпочався після арешту його дружини Ніни Беліченко («Аніченко») на початку серпня 1945 року. Анна Попович («Ружа») вступила у сексуальний зв’язок з Лукою Гринішаком («Довбушем») після засудження його дружини Анни у 1945 році. Після повернення дружини «Довбуша» додому у 1954 р. «Ружа» намагалася розірвати стосунки роман. Вірогідно, це стало однією з причин того, що «Довбуш» виказав радянським спецслужбам місцезнаходження криївки, у котрій перебувала «Ружа» та інші підпільники, відтак їх арештували.

Анна Попович («Ружа»). Фото 1954 року з архівно-кримінальної справи на неї. Архів Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області

Адюльтер у підпіллі мав і інші специфічні причини. Конспірація, що була базовою умовою функціонування підпільних структур українського визвольного руху, не сприяла дотриманню подружньої вірності. Оскільки усі користувалася псевдонімами, то абсолютна більшість членів збройного підпілля ОУН і вояків УПА не знала навіть справжніх імен і прізвищ людей, з якими доводилося працювати пліч-о-пліч. Розпитування про особисті речі могло привернути увагу СБ і викликати підозру щодо співпраці з ворогом. Ілюзія анонімності створювала сприятливий ґрунт для зловживань. Особливо це характерно для вихідців з Росії чи зі східних областей України, які діяли в ОУН і УПА. Перевірити їхні біографічні дані було вкрай складно, оскільки можливості для діяльності націоналістичного підпілля на цих територіях були обмеженими. Уродженець хутора Полтавського Безейківського району Куйбишевської області (РРСФР) Микола Кожухівський («Безрідний») приєднався до підпілля ОУН у 1944 р., а через три роки просив керівництво про дозвіл на шлюб з підпільницею, хоча, як виявилося, мав дружину і 12-річного сина, які проживали у Радянській Росії.

Один із чільних діячів ОУН, пізніше останній командир УПА, Василь Кук розпочав інтимні стосунки з керівницею «Юнацтва» Бережанського окружного проводу ОУН Галиною Скасків («Уляною») через кілька місяців після свого одруження у 1944 році. У той час ніхто в підпіллі не знав про зміну його сімейного статусу. Цю таємницю він зберігав до 1949 р., коли його дружину Уляну Крюченко арештувало МДБ і він змушений був повідомити про це командування УПА.

Сімейні традиції і практики в підпіллі суттєво відрізнялися від звичних для тодішнього українського суспільства. Частина дружин, як і більшість жінок у воєнний час, залишилися вдома дбати про дітей, старих, господарство, щодня остерігаючись арештів і заслання. Утім, деякі жінки пішли в підпілля за чоловіками, поділяючи з ними воєнні будні. Підпільна діяльність «розхитала» і зруйнувала одні шлюби, проте породила інші.

Воєнне материнство: ризик, надія і травма

Невід’ємною частиною образу ідеальної жінки в західноукраїнському суспільстві середини XX ст. було материнство. В одному з засадничих ідеологічних текстів ОУН, «44 правилах українського націоналіста», йшлося: «Цінуй високо материнство, як джерело продовження життя. З твоєї родини створи живот чистоти твоєї раси і нації». Для популяризації ідеї материнства в підпіллі святкували День матері. Таке свято, яке відбулося в Комарницькому лісі (Любачівщина) у 1945 р., описала Ярослава Філь у спогадах: «з вітальним словом на імпровізованій сцені виступали різні провідники, стрільці співали пісні і декламували вірші, а закінчилось дійство хоровим виконанням національного гімну».

У підпіллі народження дітей вважали прийнятним тільки після укладення шлюбу. Порушення тогочасних моральних норм підважувало не лише авторитет підпільників, а й становище цілої організації. Тому керівництво підпілля, командування УПА намагалося контролювати цей бік життя повстанців. «Передчасна» вагітність могла стати причиною примусового одруження за наказом керівництва або навіть причиною трагедії. У 1946 р. СБ Тернопільського окружного проводу видала наказ на фізичну ліквідацію підрайонного референта СБ Василя Бойка («Омелька»), який відмовою від одруження довів до самогубства підпільницю «Люсю», котра завагітніла від нього.

Щоб уникнути розголосу і небажаних наслідків, деякі чоловіки (зокрема одружені) намагалися схилити коханок до абортів. Відомий повстанський поет Михайло Дяченко («Марко Боєслав») просив свою коханку Ольгу Чемерис («Дніпрова») позбутися плоду, а коли вона не погодилася, відправив її в село, подалі від себе. Після того як Марія Паночко сказала коханцю про вигадану вагітність, він навіть не припустив думки про можливість дитини збереження, а «почав журитися де взяти гроші» на аборт.

Правові норми українського націоналістичного руху кваліфікували переривання вагітності як карний злочин. Кримінальному переслідуванню підлягали не лише жінки, які позбувалися небажаної плоду, а й усі причетні, зокрема акушерки. Часто винуватців чекала смерть. Колишній повстанець Степан Метофір в одному зі своїх усних свідчень згадував: командир УПА Михайло Карлюк («Коваль») дізнався, що один з його підлеглих скинув з хліва селянку, яка була вагітною від нього, що призвело до викидня. Тоді командир наказав двом стрільцям схопити зловмисника, якого після допиту розстріляли. Разом з тим практика розгляду подібних справ не була однозначною і залежала від рішення місцевого керівництва. В одній з таємних інструкцій для СБ ОУН 1946 р. наголошувалося, що питання абортів і поширеного вбивства новонароджених слід розглядати як «одне криваве горе народу» і «спадщину анормальних відносин». «Жодна жінка не робить цього для приємності.