Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Франції або білих, чорних та червоних людей в Америці, а через се дедалі ніби рівні та ніби свобідні люди все більш діляться на нижчі та вищі нації так само, як в сучасних суспільствах діляться на нижчі та вищі верстви суспільства. Кожен нарід, який би він малий не був, має право на самостійне існування на своїй території, а націям, як жидівська, що не мають своєї власної території, вона мусить бути дана (Палестина чи інше порожнє місце), чого жиди й самі добиваються. Національна територія се також селитьба, як і приватна господа, і ніхто не може силоміць без дозволу хазяїна увійти туди.

2. Добробутна (економічна) рівність між людьми без різниці їх полу чи зросту.

Увага. Ми домагаємось сього через те, що без добробутної рівності усякі роди свободи й рівності перед судом і перед державою існують тільки на папері, як се, справді, можна бачити на прикладах найпоступовіших республік: Північноамериканських Злучених Штатів, Швейцарії та Франції.

3. Знесення визиску (експлуатації) людини людиною, суспільством, державою.

Увага. Без сього ні рівність між людьми, ні свобода в суспільстві не можуть здійснитися. В суспільстві, де панує праця «наймитів», навіть при дво-

годинному робочому дні і з прийняттям наймита до участі в доходах, наймит довіку залежатиме від наймателя, чи буде тим наймателем окрема людина, чи громада, чи суспільство, чи держава.

4. Обернення на суспільну власність землі з усіма її багатствами, що на ній і в ній.

Увага. Се потрібно через те, що сучасний суспільно-громадський устрій з його привілеями для маючих, з економічним, державним та розумовим поневоленням народу — власне й заснований на частковому (приватному) володінні (посіданні) переліченими добрами.

5. Громадське виховання молоді і рівноправне свобідне життя для калік, хворих та старих.

6. Рівність людей різних полів та зростів в свобідному користуванні всіма вироблюючими, ученими та артистичними громадськими установами та закладами.

7. Рівноправна участь кожного, хто хоче, в справах як місцевих, так громадських, як і загальних.

Ми працюємо, щоб сі основи, які ми уважаємо справедливими, були переведені в життя нашим народом, себто, щоб нарід схотів і зміг се зробити свідомо і з власної волі.

Кожна людина, яка поділяє наші думки, може належати до нашої партії. Та ж людина, що працює над переведенням їх в життя, вже й належить до нашої партії. Кожна людина, що знайде собі однодумців і зробить з ними товариське згромадження під прапором «самостійної України», вже заснувала партійну спілку. Кожна «спілка» є цілком вільна, самостійна і не підлягає з примусу ніякому «центральному комітетові». Між нею та іншими спілками «самостійної України» немає інших зв’язків, крім зв’язку, заснованого на підставі однаковості думок і цілей, відки випливає й однаковість діяльності.

В основу нашої партійної організації ми кладемо самодіяльність людини. На нашу думку, всяка централізація гальмує розвит і розцвіт нових ідей. Суспільна організація, замість того, щоб перешкоджати розвитові ідей, мусить, навпаки, пильнувати, щоб викликати їх. Тільки особистий призвід (ініціатива) може забезпечити успіх повстання і переробити сучасний громадсько-суспільний лад.

Кожна людина мусить пам’ятати, що коли вона нічого не робитиме, то й ніхто не робитиме в агітаційнім напрямі. Порятунку і навіть гасла до повстання треба дожидати не від якогось «центрального комітету», а від власної енергії та повнодушності кожного українця. Всі оці «головні», «центральні» та «закордонні» комітети тільки сваряться та інтригують між собою, а в дійсності виявляють із себе ту саму бюрократичну організацію, яка хоче все передбачити, все зробити; яка хоче панувати над однодумцями і яка вкінці не дає можливості розвиватись місцевим силам.

Таким чином самостійні згромадження спілки однодумих людей, з’єднані між собою спільним ідеалом «самостійної України», як ми її розуміємо, се й єсть форма нашої партійної організації.

Але який спосіб ми уважаємо за найкращий, щоб утворити повстання?

Розвит людського достоїнства, піднесення морального рівня, розвит у людини незалежності та гордості, які примушують людину не скорятись перед чужою сваволею, пручатися проти всякого поневолення, повставати проти всього, що їй здається помилкою або нісенітницею.

Ми зовсім не одурюємо себе, ніби — при звичайній ході речей — можна сьогодні улаштувати повстання. Ні, бо повстання (революція) йде за розви-том (еволюцією). Минули вже ті часи, коли народним трибунам щастило запалювати юрбу своїми промовами і користуватись нею для знесення власті. Коли ми говоримо про повстання, ми передбачаємо довгий час приготування до нього.

Усяка боротьба проти установленої власті чужинців, проти сучасного суспільного устрою, чи буде се боротьба нападу, чи оборони, чи буде мета її осягнена без нехтування закону й чи з нехтуванням його — аби тільки ся боротьба мала на оці знівечення якоїсь несправедливості, знехтування якогось забобону, така боротьба допомагає повстанню і йде попереду, ніж вибухне останнє побідоносне повстання. Ся попередня боротьба навчає цілий нарід зрозуміти спільну мету, привчає його солідарізувати свої сили в ім’я повного визволення. Розуміється, часткові, дрібні повстання неминучі і безперечно потрібні. Кожне дрібне повстання — се ще один перейдений щабель до свободи, але кожне дрібне повстання мусить свідомо і виразно голосити ідеал «самостійної України». Без сього, без такої свідомості користь повстання нівечиться в дуже значній мірі. Повстання уявляється нам як довгий ряд бійок та баталій з одного боку з пануючими народами та їх властями, а з другого боку — з усякими капіталістами, де побіди і побиття чергуються раз у раз, але де невпинно твориться рух вперед!

Поміж іншими засобами ми уважаємо дуже корисним страйк-змову, чи той страйк має на оці присилувати пана платити більшу ціну за робітний день, чи зменшити орендну платню, чи й зовсім віддати селянам землю. Сей страйк мусить обхопити найширші околиці, і коли він стане всеукраїнським, тоді повстання буде тільки останнім кінечним його чином.

Заразом з страйком, який по самій природі своїй не єсть сумирний, мусить розвинутись більше смілива та рішуча діяльність, направлювана проти тих окремих людей, що наводять на село жандармів, солдатів, козаків і т. д., які б’ють, рубають і стріляють нас. Такими людьми суть шпиги, урядники, поліцаї, а часто пани або й попи. Проти таких людей ми мусимо оборонятись з усієї сили, і ті люди так чи інакше мають виїхати з нашої околиці або й зовсім зникнути...

Одним з дуже важних способів боротьби уважаємо, щоб ми ніколи і ні при яких нагодах не зверталися до наставленого чужинцями начальства, як старшини, станові, ісправники, губернатори, ні до правительствених судів. Усі спори та сварки мають розв’язувати й рішати виборні з-поміж нас самих шановні люди, чи сваримось ми за зроблену