Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

український борщ або "пельмені". Але сьогодні такий собі ніби горянський казан з бараниною та

яловичиною, картоплею, капустою, цибулею, часником, червоним вином та з дюжиною секретних

інгредієнтів. Його поставили готуватися для нас годину тому, ми приїдемо, коли буде готово.

– Де саме?

– Ходімо, любий, на Орлє. Це туристична станція в Ізерах, за крок від чеського кордону.

Не перестаючи говорити, вона в’їхала на кільцеву розв’язку, наче це був її дім, підвіска "мерседеса"

стогнала, шини пищали, і лише силою волі їй вдалося повернути машину на дорогу. Якщо такі дії були

можливими, ніщо не заважало Ісусу зійти з хреста.

Косма більше нічого не говорив, все ж таки одним фактором менше, щоб відвертати дівчину, що

збільшувало ілюзорні шанси вижити.

Єлєню Гуру вони через передмістя, вискочили на дорогу, що веде до Шклярської Поремби і далі до

Якушиць. І слово "вискочили" вжито не випадково, бо все саме так і виглядало. Вони продовжували

підніматися вгору, ще без будь-яких серпантинів, пологим ландшафтом, який не віщував підйом на одну з

найкрасивіших гір Польщі. Сама Шклярська Поремба здивувала своєю скромністю та сірістю. Так, були

кіоски з надто маленькою парковкою, два чи три крутих повороти, і не сильно впадаючі у око зразки

гірського архітектурного стилю, але все це більше нагадувало звичайне місто, хіба що ти їхав весь час у гору.

29

Для тих, які цікавляться: від Вник, через центр країни, Сувалки – це протилежний край Польщі.

70

Ліворуч мигнув водоспад Шклярки, як завжди в облозі туристів. Чи, може, саме факт, що вони проїжджали

через знамените містечко зі швидкістю сучасного японського поїзда, не дозволяло оцінити його красот?

З Шклярської вони виїхали на Чеське Шосе, яке, зазвичай, взимку була справжнім мінним полем, постійно засипаним снігом, але влітку була меккою для мотоциклістів. Кількість поворотів і швидкість, з

якою вони були зроблені, змушували шлунок Косми хаотично мандрувати його тілом, іноді він був майже в

стравоході, іноді він відчував його біля сечового міхура. Коли вони нарешті вийшли на пряму лінію, де було

видно кілька готелів і заправок, він відчув, що готовий приєднатися до будь-якої космічної програми. У нього

був сталевий шлунок, перевірений у боях.

– Праворуч прикордонна корчма "Бомбей", – сказала Майя тоном енергійного гіда. – Які тут готують

вареники з ягодами, чоловіче! Але це в липні, зараз ще зарано. У минулому, за часів ПНР, це було культове

місце, люди з’їжджалися з усієї Єлєнєй. Одного разу Гомулка зайшов і сказав, побачивши тодішній багатий

декор і пишно накриті столи, що це просто Бомбей! Так назва і залишилася. Але ми їдемо далі, але не

набагато.

– Уфф, – видихнув Косма, розслабляючи м’язи.

– Заспокойся, зі мною ж тобі їздиться не так вже й погано?

– Майя, як це сказати, щоб тебе не образити?

– Жарт! Я знаю, що воджу жахливо, можливо тому, що я ніколи не здала на водійські права.

– Жарт?

– Ні, — відповіла вона. – Тобі, як поліцейському, треба мене зараз заарештувати, чи як?

– Я у відпустці. І я не з дорожньої служби, — з посмішкою відповів він. Загалом, у її випадку, той

факт, чи були в неї необхідні дозволи, не мав жодного значення.

– Ми на місці.

Вона заїхала на невелику стоянку біля колій і лісу. Там стояв квадроцикл з пристебнутими

шоломами.

– Ми будемо тут їсти?

– Пересідаємо, — наказала Майя. – Орлє знаходиться в національному парку, туди не можна їздити

без причини, але у нас є квадроцикл, до нього ніхто не причепиться.

Косма не розумів різниці між в'їздом до лісу на квадроциклі і на автомобілі, але не сперечався. Він

одягнув не дуже прилягаючий шолом і сів позаду дівчини.

– Тримайся! – радісно вигукнула вона, потім завела двигун "ямахи" і з швидкістю ракети "земля-повітря" вирушила вузенькою стежкою в ліс. Незважаючи ні на що, на квадроциклі Косма почувався

впевненіше, мабуть тому, що техніка була схожа на мотоциклетну. Подорож була короткою, всього кілька

хвилин, але надзвичайно приємною. Порив повітря, запахи травневого лісу і відчуття свободи, знайоме з

мотоцикла, усунули страх, який супроводжував його під час їзди на машині з Майєю.

Вони прибули до одноповерхової кам’яної будівлі, яка була схожа на багато інших гірських

притулків, хоча трохи меншою та побудованою з німецькою солідністю, а не з високогірним розмахом.

Навколо були розкидані столи та лавки, здебільшого дерев’яні, був навіс для барбекю, під яким гірські гіди

розповідали свої історії на вогнищах, а також було кілька інших будівель, які, ймовірно, слугували для

проживання. Туристи, переважно велосипедисти, відпочивали перед сховищем, поповнювали запаси

рідини за рахунок холодного пива,