Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Трава та кущі були сильно витоптані, Марек досить ретельно прочесав територію в пошуках ключів.
Біля зламаного дерева були розкидані лампадки, дві з них роздавлені. Мабуть сьогодні Рубенс ще не
відвідав це місце, щоб прибрати поле бою та поставити нові лампадки.
– Тут нічого немає, — сумно сказав Косма. - Здається, нам потрібно заглибитися в кущі, - сказав він із
сумним обличчям, дивлячись на свої ноги, він сьогодні був у шортах, і хащі не виглядали привабливими.
– Ти так вважаєш? – спитала Майя. – Мені здається, Рубенс трактує це місце більше символічно, ніж
буквально.
– Можливо, але буду роздумувати, поки не дізнаюся. Я переодягнуся і прийду сюди пізніше.
– Міська дитинка, — зневажливо сказала дівчина. – Добре, що в мене довгі штани.
– Залиш, я перевірю пізніше.
– І вся слава першовідкривача дістанеться тобі? Мушу визнати, ти це розумно придумав.
Вона стрибнула на зламане дерево, потім у кущі і зникла в гущавині.
– Клята ожина! – вигукнула вона.
Косма знову глянув на свої голі литки й почував себе дурником. Вихований у дусі галантного
ставлення до жінок, він почувався винним у зраді всього чоловічого роду.
– Єбись воно все, — промовив він собі під ніс і поліз на гілку, але в цей момент з-за кущів вийшла
Майя й подивилася на нього з пустотливою посмішкою.
– Ти вирішив іти на допомогу? – Вона подала йому руку, щоб він знову втягнув її на гілку. Її волосся
було скуйовджене, а черевики та литки були покриті реп'яхами чи якимось ще зеленим паскудством.
– Я боявся, що ти вкрадеш всю мою популярність і славу.
– Косма, заспокойся. Я була б здивована, якби щось знайшла. В дитинстві ми облазилицю ділянку
до останнього куща.
Він зістрибнув з поваленого дерева і схопив її в обійми.
– Єдине, що я знайшла, – це шматок фундаменту, тут теж були монастирські будівлі, подивись.
Вона відійшла від хлопця і відкинула траву. Справді, з-під неї стирчали уламки якоїсь будівлі, знесеної майже вщент.
– Скит був досить великий, окрім костельних будівель, тут були також будинки для покутників, –
прокоментував знахідку.
– І, мабуть, підвали.
28
Валбжиська знахідка — ймовірно, віднайдений у Любехуві, районі міста Валбжих (Нижньосілезьке
воєводство, Польща), у серпні 2015 так званий "золотий потяг" — загублений бронепоїзд з часів ІІ світової
війни, у якому є велика кількість золота, діамантів та зброї. Знайти знайшли, але не з шахти не витягли… І чи
було що витягати?
69
– Ну, звичайно, але зазвичай їх засипали під час таких робіт, щоб вони не становили загрози. Досить
було насипати екскаватором кілька ківшів ґрунту і справу зроблено.
– Тоді, я думаю, нам доведеться здатися.
Майя встала і витерла пил з рук.
– Таємниця лампадок розгадана, – сказав Косма.
– Незадовільно, га?
– На жаль.
– Тоді пішли, я знаю, що поправить нам настрій.
На мить у Косми з1явилися дуже брудні думки, але Майя швидко розвіяла їх, більш-менш свідомо.
– Ми підемо щось їсти.
Вона кивнула, вказуючи на стоянку.
Поліцейський сів на пасажирське сидіння, важко зітхнувши, знову його чекала їзда на межі. Його
настрій покращився від швидкого поцілунку.
– Куди ти мене забираєш? - спитав він.
– В блуканні з тобою по кущах є своя принадність, не скажу, але вчора мене покусали комарі, а
сьогодні ми тікаємо з цього похмурого місця.
– Знову на американську жратву?
– Цього разу вона польська, але трохи наша, тобто зовсім не польська. Але польська.
– Майя, будь ласка. Якщо ти знову почнеш тут філософствувати, я пакую валізи і поїду до Сувалок29.
– Чому туди?
– Тому що далі вже і не можна.
– Заспокойся. Справа в тому, що на цих землях важко говорити про регіональну кухню, тому що до
війни тут були переважно німці, а після війни були переселенці з пограниччя, є також чехи, і, звичайно ж, сілезці та поляки. Таких, дуже польських. Тут ти з'їш класичний сілезький рулет, і він буде наш, нижньосілезький, ми його називаємо зразом. ПєрОгі? Є! В основному по-російськи, але знову ж по-нашому, тобто з додаванням сала. Голубці з гречкою замість рису, бігос з червонокачанною капустою і, звичайно, знамениті кармінадлі. Все наше, Нижня Сілезія, але водночас нічого такого показового, щоб варто було їхати
з Сувалок.
– Кармінадлі? – запитав Косма, бо це була єдина страва, про яку він ніколи не чув.
– Котлети з фаршу.
– Отже, ми підемо сьогодні на рублені котлети? – спитав він, хапаючись за ручку біля стелі, бо Майя
повернула на швидкості, яка нікому з проектувальників цієї дороги не снилася. Він боявся, що наступною
стравою буде не місцева, а каша з найближчої лікарні.
– Абсолютно ні. Сьогодні ти дізнаєшся про страву, заради якої варто було б приїхати навіть із
Сувалок.
– Тобто?
– Тут це називають жарениками або просто казаном. Чув?
– Так, про них як раз чув.
– Мені більше подобається український варіант, тобто "жаркоє". Оскільки все більше і більше
українців приїжджають працювати сюди, в шинках можна натрапити на справжні перлини.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вники, Міхал Шьмеляк», після закриття браузера.