Читати книгу - "Порожнє небо, Радек Рак"

— Та яка там паща! Це ж лише на Змійгород. Від собору заледве сто кроків, ти ж і сам знаєш.

— Знаю, ой, знаю, бо на Змійгороді є зацний бордель, і навіть не виключено, що саме під ним розташовані ті сонні підвали, якщо я добре зрозумів опис Толпі. Але, на милість небесну, я не дозволю утяти собі половину голови.

— Та в тебе і так в ній небагато, — розізлився єврей. — Зрештою, я вважаю, що немає необхідності позбуватися всієї тім’яної частини черепа, досить і простої трепанації. Вже давні єгиптяни успішно виконували таку операцію, причому — без знеболювання та користуючись кам’яними знаряддями. А нині ми можемо послуговуватися плодами прогресу у медичних науках і застосовувати загальне знеболювання. Найкраще — кетамін, аби викликати кошмари. Ти б нічого навіть не відчув.

— Так чи навспак, але — лише через мій труп! Ти просто мариш, Ясю!

Геспер звів догори очі.

— Я кажу не про тебе, кабанюко. Ти лише подумай: метаболізація кетаміну займає від шести до восьми годин. Невже ти гадаєш, що потім ми б несли назад твоє товсте тіло?

— А, коли так, то добре, — заспокоївся вусань і вихилив келих.

Старий рабин кахикнув, склав долоні пірамідкою і почав крутити великими пальцями один навколо одного.

— Це складна справа; можна сказати — страшенно складна, — промовив. — Не приховуватиму: якщо ми не знайдемо готового кошмару, комусь доведеться принести себе в жертву та піддатися трепанації. Я вже виконував такі операції в кагалі: або у разі пухлин головного мозку, або для того, щоб випустити діббука, або ж під час лікування істерії у панн із добрих родин. Операція проста, а ризик — невеликий. Важливо, щоб ця особа була легкою, аби потім без перешкод віднести її назад… — він на мить затнувся, шморгнув носом. — Ви навіть не уявляєте, як мені незручно про це просити… але зараз на шальках терезів долі всіх людей. Толпі…

Сірничок, який до цього моменту тихенько сидів і вуркотів, наче кіт, вистрибнув на стіл, тицьнувши кривулькуватим пальцем у груди старого вихреста.

— О ні! — заскрипів. — Ні, ні і тричі ні! Я знаю, що Толпі — наївний дурень, що в голові у нього сіно з тирсою замість лою, але ні в що подібне ви його не втягнете! По-перше, бо мені бабуня Славуня хребет переламає, якщо з порожнього черепа цього шмаркача впаде бодай на волосину більше, ніж потрібно, а по-друге, бо так не годиться, не годиться — і квит, клятий пархачу!

— Apage[44], — буркнув Геспер і вчинив знак святого хреста. Сірничок зіщулився, засичав, але не відступив. — Бог мені свідок, та я б сам із собою все це зробив, якби тільки хтось інший міг провести операцію… ну, а сам собі трепанації я не зроблю…

— Піздьож, — несподівано урвала його Аделя. — Це те, що ви, чоловіки, вмієте найкраще: піздіти, — вона огидно, хрипло розсміялася, побачивши шоковані обличчя присутніх за столом; навіть Тифон Ґорґонович спалахнув, наче пансіонерка. — Я піду. Я піду, якщо вже у вас повідсихали яйця й ви хочете використати хлопця, який і так уже двічі вам допоміг, непрошений, і в якого ще й досі волосся біля стручка до пуття не виросло. Ну, і чого ви так витріщаєтеся?

— Може, ми когось знайдемо на місці… — невпевнено почав старий.

— Та не сміши нас і не топи себе ще глибше. Воно ж проста операція, вже давні єгиптяни срата-та-та, а за тобою, велебний цадику, стоїть усе знання сучасної медицини, разом із наркозом, що викликає в пацієнтів кошмари.

— Дитинко, це справи чоловіків, ти не знаєш, про що кажеш, — озвалася пані Марія.

— Стули писок, стара нетрахана шкапо. З мене така дитинка, як з оцих — чоловіки. Хто охочий до терапії: лапки вгору! Що я бачу? Тільки моя піднесена? Немає тут інших охочих, га? То о котрій годині ми вирушаємо, велебний цадику?

Сніданок якось уже нікому не смакував.

* * *

Розрух вибухнув після опівдня. Це була одна з тих речей, про які всі знають, що вони мають відбутися, хоча кожен сподівається, що може все-таки не станеться.

Начебто, почалося все в чайній лавці Яна Врубеля на Рубній. Начебто, пішов розрух через жидівського наклепника та ледаря Цві Лейбовича, якого Смертюх накрив, коли той ранком понеділка повертався з шинку. Начебто, Цві був одним із тих, хто чомусь не міг наближатися до бар’єра, бо одразу відчував млість, запаморочення та серцебиття, а дехто — навіть корчі, до втрати свідомості. Начебто, цей Цві, пропивши всі гроші, як власні, так і крадені, шукав якоїсь зачіпки. Але ж, начебто, і Ян Врубель у своїй крамниці бодяжив гас та піднімав, як міг, ціни, скориставшись кон’юнктурою, що виникла через появу Смертюха. Начебто, між тими двома дійшло до суперечки, в діло пішли кулаки, і казали, що Ян Врубель позбувся аж шістьох зубів, а Цві — лише трьох, бо, оскільки був жидом, то їв чимало часнику та цибулі, через що і зуби, кажуть, краще тримаються в яснах; а ще кажуть, що Цві після всього влив купцеві просто в рота півкварти, а може, й більше, червоного гасу. Начебто, пізніше, аби заспокоїтися, пан Врубель запалив цигарку, через що черево його розірвалося на амен, а сам він спалахнув вогнем, і це дає підстави думати, що гас, хай би що там казали, був не настільки розведений, як про це мовилося поміж людьми.

І начебто, побачивши це, кожен, хто був у крамниці, схопив, що тільки мав під рукою, та накивав п’ятами: одні додому, інші, розпалені, до інших крамниць. У загальній веремії зник і Цві Лейбович. Ходили чутки, що потім його знайшли біля Великих Сходів, розтоптаного натовпом у мармелад, хоча деякі казали, що це був зовсім не він, а хтось геть інший.

Святою правдою було те, що коли Ян Азриель Геспер і Тифон Ґорґонович вибралися на міські мури біля Тринітарської вежі, аби роздивитися небезпечну дорогу на Змійгород, опинилися вони в самому центрі колотнечі та пожеж, що котилися Єзуїтською. Хоча на Єзуїтській не було жодних крамниць, зате було там чимало вікон у чепурних кам’яницях, що дуже надавалися на те, аби їх повибивати каменюками.

Обоє чоловіків уже стояли на мурах, коли хтось вистрелив з рушниці, раз і другий. Рабин швидко опам’ятався і втиснув Тифона у двері вежі, бо інакше куля розвалила б зуброву довбешку вусаня, а так просто відбила шматок цегли. Внизу кипіло, люди кричали, кришталево дзвеніло розбите скло.

— Ховайся, швидко! —