Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

— Дивлячись, що вона робить і з ким, — посміхнувся Боб, і Ярослава зморщила носика.

— Особисто я вбачаю чіпування порушенням святості тіла, яке несумісне з моїми релігійними принципами. І не тільки моїми. Важливо зберігати баланс між технологічними досягненнями та етичними нормами. З одного боку, має забезпечуватися безпека та прогрес, а з іншого, зберігатися особиста свобода та віра. Я вважаю, що Раді необхідно знаходити технологічні альтернативи, які не суперечать переконанням вірян. Браслет — одна з них.

— Але чи не буде це поглиблювати соціальну нерівність: хтось буде під ковпаком, а хтось сам по собі? — запитав Аян.

— Буде непросто зберегти баланс, — погодилася Ярослава. — Розв'язання цього питання вимагатиме законодавчих, соціокультурних і технологічних змін, але нема нічого неможливого.

Тео мовчки слухав розмову за столом. Чіпа він не мав, і перспектива отримати його будь-коли йому не світила. Майбутнє взагалі виглядало туманним. Не будь у нього вірусу, який так цікавить багатьох, навряд чи з ним би панькалися. Ну, хіба що Марія... Свята жінка. Йому дуже захотілося зникнути з-за столу і опинитися в теплиці з огірками й виноградною лозою, під зоряним небом, в тиші, далеко від міста й людей. Він вичікував момент, аби перепросити й піти хоча б до фонтану, коли до нього звернувся Денис:

— Тео, ти не розкажеш Майстру, як отримав доступ до мережі?

— До мережі? — перепитав Любомир, поглянувши на нього.

— Не думаю, що розкажу щось нове, особливо людині, яка також має до неї доступ, — знизавши плечима, відповів Тео.

— Ти зараз про кого? — здивувався Денис.

— Про Майстра Любомира, — Тео поглянув на нього. — Ви ж не заперечуватимете цього?

— А ти можеш довести, що я його маю?

— Легко. Не думаю, що ви вигадали історію з приїздом органів опіки, я схильний вірити, що ваші люди дійсно були на фермі і розповіли вам усе, що бачили. Ви сказали, що говорили з ними по голографу, от тільки супутник зв’язку сьогодні не пролітає над Долиною. Тож ця розмова могла відбутися тільки через мережу базових станцій, які, за офіційною версією, не працюють, але, якщо постаратися...

Любомир посміхнувся, дивлячись на Тео, а той поглянув на Дениса і кивнув на Майстра:

— От бачите.

— Наша церква має багато різних можливостей. Доступ до мережі — одна з них, — сказала Ярослава.

— У вас весь цей час був доступ? — Денис аж розвернувся до Любомира.

— Був.

— Чому ж ви мені нічого про це не сказали?

— Бо ви не запитували.

Денис насупився і сів рівно, а Любомир звернувся до Тео:

— Ти теж маєш доступ?

— Віднедавна.

— Як плануєш використовувати його надалі?

— Є певні ідеї, але поки що нема часу на їхню реалізацію.

— Щось шукаєш?

Тео помовчав, обмірковуючи, чи можна розповісти про «Синтез», а потім сказав:

— Поки що розглядаю Північну Браму і її чудову дощову погоду.

— Гм... Ярославо, хтось із твоїх людей займається Північною Брамою?

— Так.

— Може, познайомиш їх із Тео? Для обміну досвідом.

— Не сьогодні.

— Домовтеся на інший день.

Ярослава повернула до Тео голову, нагородила його холодним пронизливим поглядом і сказала:

— Приходь завтра о двадцятій годині до сходів. Не запізнюйся, тебе ніхто не чекатиме.

— Не запізнюся, — відповів Тео, швидко глянувши на неї. Чому, відколи він розморозився, гарні дівчата стали з ним холодні? Спочатку Марта, тепер от Ярослава. Лія не холодна, але... вона інакша.

Розмова знову повернулася до Марії, дітей і церковних громад. Коли нарешті вечеря закінчилася, Боб підійшов до Тео і, поклавши руку на плече, відвів убік.

— Візьми мій браслет, — сказав він йому стишено.

— Навіщо?

— Ти ж ідеш на побачення?

— Ну... взагалі-то на екскурсію.

— Ага, ага, розказуй. Бери браслета, кажу. На моєму рахунку достатньо коштів як для найкрутішої екскурсії, так і для побачення, — посміхнувся Боб. — І не слухай Ярославину маячню про рівність. Вона нудна. Знаки уваги люблять усі: і жінки, і чоловіки. Будь старомодним, проведи час добре. Наше життя... воно складається з маленьких миттєвостей, простих та чудових явищ. Лови і збирай їх, поки молодий.

— Дякую, але ж ви їдете в Дельту, як же ви без браслета?

— Візьму твій костюм з «вуалі», тобі він тут ні до чого, а мені може знадобитися, — Боб поплескав Тео по плечу, і вони разом зійшли сходами та вийшли з будівлі.

Лія, як і обіцяла, чекала на Тео біля фонтану. Вона причепурилася, одягнула сукню. Пам’ятаючи Бобову пораду, Тео наговорив їй компліментів і запропонував почати екскурсію з її улюбленого закладу.

— Ти ж щойно з вечері, — посміхнулася Лія, — тебе там не нагодували?

— Не було апетиту.

— Чому?

— Мабуть, я чекав на краще товариство, — він також посміхнувся.

Прогулятися нічними вулицями було приємно. Відійшовши лише трохи вбік від історичного центру, вони опинилися перед рядами висотних будівель. Їхні фасади мерехтіли різноманітними неоновими символами, рекламними відеоекранами і вказівниками, а прямо над ними скляними вежами і металевими скелями встромлялись в небо хмарочоси колишнього бізнес-центру, де ще в недавньому минулому кипіло життя і укладалися вигідні угоди на дуже-дуже великі гроші.

Над ними час від часу пролітали машини спецтранспорту, а також поодинокі приватні авто. Одні вище, другі нижче. Настільки, що вони могли бачити людей в салоні і чути їхні розмови.

Востаннє Тео міг собі дозволити подібну прогулянку ще до ув’язнення. Це місто відрізнялося від того, у якому він виріс, але зануритися в його гамір, пройтися серед людей, під’їхати громадським транспортом до Ліїного улюбленого ресторану... було приємно. На його подив, у закладі грала жива музика: двоє чоловіків грали на гітарах і виконували пісні, які Тео чув уперше, але йому сподобалося.