Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"

Щоразу, лягаючи у своє ліжко, перед сном, вона віддавалася мріям про майбутнє їхнє весілля з Алексом. Подумки вона малювала сцени і картини їхнього майбутнього весілля. Уявляла щасливі обличчя гостей. Уявляла, з якою заздрістю дивитимуться на неї її подруги. Хоча, Анжеліка і не відрізнялася тим, що намагалася викликати заздрість її подруг. Їй, по суті, було наплювати на почуття і думки оточуючих. В її світі були тільки вона, Алекс і їхні пристрасні почуття. Їхній непереборний потяг одне до одного та вражаюче й проникливе відчуття одне одного, навіть перебуваючи на відстані. Чого тільки варті слова Алекса тоді, на студентській вечірці. Коли він у голові в себе почув поклик Анжеліки про допомогу, навіть не маючи ні найменшого уявлення, що відбувалося на той момент із дівчиною.

Часом Анжеліці хотілося розповісти про своє щастя всьому світу. Щоб усі знали, який чоловік тепер стане її чоловіком! Вийти на балкон, високо підняти руки, потягнутися і прокричати на весь голос:

-Людіїі! Я щаслива! Я скоро вийду заміж за Алексаа!!!

Але це тремтіло її юне, закохане серце. Розумом вона прекрасно розуміла що це принаймні буде смішно.

 З найпершої їхньої зустрічі їй насилу вірилося, що вони взагалі зможуть бути разом. Насилу вірилося, що Алекс зможе звернути на неї увагу і полюбити її. А тут, через майже вісім місяців, вже чітко вимальовується їхнє спільне майбутнє. Він стане її чоловіком... - солодко позіхаючи, Анжеліка щоночі тепер засинала тільки з такою думкою. Вона знала, що скоро це станеться, і цього їй було достатньо.