Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

— Готова?

Ні, не готова. Я не хочу помирати, не хочу втрачати чоловіка, якого так сильно кохаю, не хочу хоронити цих моряків у водяній могилі. Однак я впевнена: моя місія — ось що найголовніше. Я більше не дозволю батькові нести смерть по Східних Островах. Дивлюся Броннові в очі, всередині мене здіймається полум’я, і я ствердно киваю:

— Давай із цим покінчимо!

XX

Екіпаж поквапно готується до бою, опустивши всі вітрила, і щойно Гарлі бачить нас на палубі, жестом кличе підійти до стерна. В її очах грають бісики, і вона змовницьки моргає нам.

— Ну що? Проживаєте свій останній день на повну?

Очевидно, мої розпашілі щоки видно здаля, бо вона здіймає руки догори й вигукує:

— У жодному разі не засуджую! Зрештою, твій Принц давно подарував своє серце командиру, він так і не пізнає твоїх скарбів, — вона регоче зі свого непристойного жарту, однак коли я, ображена, не розділяю її веселощів, вона кладе руку мені на плече. — Я берегтиму твої таємниці як зіницю ока. Та всі вони, імовірно, підуть на дно океану. Не думаю, що риб розпиратиме цікавість їх розкрити.

Вона облишає свої глузування й звертається до Бронна:

— Що ж! Перевіримо, на що здатна ця дівчинка.

Моя присутність тут необов’язкова, тож рушаю у пошуках Райнса, але раптом мій погляд зашпортується об «Діву» вдалині, яка рухається прямісінько на нас. Сьогодні її вигляд особливо страхітливий. «Діва» велетенська, її чорні вітрила загрозливо тріпочуть — і вона наступає нам на п’яти.

Однак я вперше в житті смакую велич її краси. Аж перехоплює дух від того, як вона ковзає по хвилях, наче океанський гриф, що ширяє у височині. Колись вона була моєю домівкою, і мене вражає це дивне почуття гордості за неї, а ще — несподіваний шал.

Ґрейс рвучко вириває мене з марень.

— Вони наближаються занадто швидко. З таким ходом вже за годину вони відкриють по нас вогонь.

Я здивовано дивлюся на неї.

— Так швидко? — я б ніколи не подумала, що «Діва» спроможеться стріляти з такої великої відстані. — А до цього часу ми встигнемо досягнути Західних вод?

Ґрейс міцно стискає губи.

— Краще таки встигнути, якщо хочемо протриматися довше п’яти хвилин.

Райнс знаходить мене й розгортає на бочці карти. Ми маємо уважно роздивитися їх. Це старі карти з тієї кімнати у замку Торіна. Нікому достеменно не відомо, наскільки карти точні, проте вони зараз — найкраще з того, що ми маємо. Я дивлюся на позначку в семи милях від границі — місце, де Торін нас зустріне, щоб завершити місію. Раптом видається, що це надто далекий шлях.

— Ми в змозі подолати цю відстань? — запитую я в Райнса.

— Гарлі доправить нас у Західні води настільки далеко, наскільки спроможеться, — це все, що він каже.

Це ж не відповідь… Та я не встигаю продовжити допит, як він уже розвернувся до Ґрейс, тицяючи їй пальцем на Західний Острів, розміщений ближче до межі.

— Що це за земля?

— Восьмий Острів, — відповідає вона, втішена його зацікавленістю. — Він невеликий і найменше заселений з усіх Західних Островів.

Поки вони балакають, я йду геть; немає сенсу думати про Острови, якщо мені так і не судилося їх побачити. Може, це й найближча у цих водах земна твердь, та все ж між нами пролягають милі…

Ми рухаємося швидко, хоч і проти вітру. «Мститель» іде крізь води галсами та зигзагами, а батько наздоганяє нас.

Ми й досі попереду, проте відстань постійно скорочується. У мене здають нерви.

— Нам ще далеко?! — гукаю я до Бронна.

— Майже на місці!

— Тоді сповільнюй хід.

Усі ковзнули по мені здивованим поглядом.

— Що? — Гарлі стає руки в боки.

— Якщо ми продовжимо мчати, він здогадається, що це пастка. Та якщо ми візьмемо на себе удари й відступимо, рятуючись, він не зможе опиратися запаху крові.

Райнс дивиться на мене так, наче я з’їхала з глузду, однак Бронн і Ґрейс підтримують мене.

— Які ушкодження може витримати корабель, щоб дійти до цілі? — я звертаюся до всіх, хто здатен відповісти.

Відповідає Ана:

— Головне, щоб не проламали каркас, решту я зможу залатати навіть під час бою. Ну і бажано вберегти щогли.

Тепер запитую безпосередньо Бронна та Ґрейс:

— На якій відстані має бути «Діва», щоб атакувати нас, проте не смертельно?

Бронн дає вичерпну відповідь:

— Вони можуть стріляти з пристойною точністю за пів милі від нас, тож «Діва» може наблизитися ще на половину відстані, але не більше. Не можна допустити, щоб вона вшивалася поруч.

— Гаразд! Як тільки нам доведеться дременути, не вагайся! — він киває на знак згоди, і я звертаюся до решти: — Готуйтеся до нападу!

Гарлі сповільнює корабель, але зовсім трошки, щоб це не було підозрілим, і «Діва» підступає ще ближче — і вже заходиться стріляти в нас із гармат. Це батько влаштовує показуху, демонструючи нам, що в нього вдосталь боєприпасів, і відкрито заявляє про намір стерти нас з лиця землі.

Ніби ми про це не здогадуємося…

Коли ми неминуче опиняємося в зоні досяжності й беремо на себе перше ядро, «Мститель» здригається від вибуху. Від корми правого борту відривається уламок, і я ясно чую жахливі крики під палубою.

— Пряме попадання! — викрикує Райнс.

— Незначні ушкодження, сер! — Ана негайно ж відсилає екіпаж вниз, щоби ті зайнялися ремонтом.

— Наступна!

Друга гармата вдаряє в бік, лиш трохи прогризши каркас. Однак по дереву проноситься хвиля вібрації, нагадуючи, яка між нами і «Дівою» мізерна відстань.

Раптом цей хаос засмоктує мене в мої сни, у нічні жахіття: я йду на глибину, океан поглинає…

Третє гарматне ядро врізається в корабель, і я вмить повертаюся до реальності — до болю справжньої небезпеки. Друзки розлітаються навсебіч, ранячи всіх навколо. Однак нема часу думати — «Діва» невпинно гамселить нас постріл за пострілом; здається, вона наступає на нас; ще трохи, і буде запізно.

— Бронне! — вигукую я, повертаючись до нього. Він ледве встигає реагувати на все.

Бронн стоїть на кормі, на його красивому обличчі закарбувався вираз сміливості та рішучості. Поки ми віддаємося на поталу страхам, він зберігає холодну незворушність. Відчуваю до нього жагучий порив любові. Секунди мчать, як навіжені; здається, його наказ так і не пролунає, проте страх нарешті покинув мене. Я бачу лише Бронна і те, ким він є. І я вдячна за кожну