Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

– Я не хочу бути вільною, - зітхнула я, викликавши щасливу посмішку у чоловіка. – Я лише хочу розуміти, що маю робити далі, і що робитимеш далі ти. Що між нами? Як мені поводитися з тобою?

– Далі... Я не хочу тебе втрачати. Не хочу, щоб ти просила розлучення, або відмовилася від наших домовленостей. Ти так відчайдушно піклувалася про мене в лікарні... Ти справді так сильно закохана?

– Не починай, Крістоф... Ти знаєш, що я відчуваю.

– Знаю. І тепер повністю усвідомлюю, що нічого тебе не лякає і навряд чи злякає, тому... - запнувся він, і ніжно торкнувся моєї щоки, заглядаючи у вічі, погляд яких я намагалася приховати. – Я мрію лише про те, щоб ти залишилася моєю дружиною. Залишилася моєю. Тут, в нашому домі разом з... Чорт забирай... Мабуть, я зовсім збожеволів, але разом з нашими дітьми. Чи можливо, що колись це буде так?

– Я не знаю... - розгублено відповіла я, відчуваючи неймовірне хвилювання.

– Я не квапитиму тебе, якщо це занадто багато для початку, лише хочу почути, що ти думаєш. Про що мрієш ти?

– Я не очікувала... Я гадала, що ти не планував все продовжувати після одужання. Ти дійсно хочеш жити зі мною не як з покоївкою?

– Дійсно. І якщо захочеш, я винайму іншу покоївку, щоб ти більше не займалася господарськими справами.

– Не будемо гарячкувати, - закотила я очі, викликавши сміх у Крістофа. – Інша жінка в нашому оточенні мені не потрібна.

– Моя мадам Шері невиправдано ревнива. Краще не злитиму її. 

– Але як же... Як ми зробимо дітей? - питаючи про це, я мала на увазі, чи дозволено йому взагалі займатися сексом, але Крістоф грайливо закотив очі, опустив долоню на моє коліно, і повільно вирушив вгору. До стегна.

– Бідолашна... За цей час ти зовсім забула, як це робиться? Не хвилюйся... Я все продемонструю, - майже пошепки договорив він, потягнувшись губами до моєї шиї.

– Я не забула, що тобі це може нашкодити, - перелякано сказала я, намагаючись уникнути поцілунків.

– Вже не так сильно, як раніше. Тому, ми маємо спробувати... Сьогодні.

– Я повинна закінчити навчання, а тоді вже... Добре?

– Я не змушую, Софі... Просто хочу тебе сьогодні, а діти... Повернемося до цього, коли ти будеш готова, - хрипко говорив Кріс, напружено цілуючи мою шию, і стискаючи мою талію. Дідько... Він вже збуджений, і мене це лякає. – І ще... Можливо, ти все ж таки передумаєш і зробиш щось для своєї мрії, а не заради мене? Тобі дійсно подобається вчитися на лікаря?

– Кріс, я вже передумала, і навіть не хочу згадувати про свої минулі мрії, - схопила долонями його обличчя, відволікши від пристрастей. – Мене все влаштовує, і це не заради тебе. Не тільки... Я хочу стати лікарем. Це щиро, і мені це подобається. Мені цікаво.

– Венсан сказав, що ти проявила кмітливість у ресторані. Можливо, ти б хотіла ще вести зі мною справи там?

– Венсан надто наївний. Я нічого не розуміла з того, про що він казав. Я лише погоджувалася і робила розумний вигляд, - бешкетно посміхнулася я.

– Моя маленька акторка... 

– Вся в тебе.

– Ні в якому разі, - поблажливо посміхнувся він. – Не лізтиму більше до тебе зі своїми пропозиціями, крім однієї... Я хочу відзначити наш шлюб.

– Це зараз недоречно. Ти тільки повернувся додому.

– Повернувся, і готовий виконувати термінові справи. Весілля з моєю коханою, знайомство з її батьками, романтична подорож, подальші плани... Чи ти вже була налаштована на те, що я не повернуся? - підколов мене Крістоф, і продовжив цілувати, але мені смішно не було.

– Який же ти... - ображено відштовхнула я його. – Ти навіть не уявляєш, як мені було страшно. Не знаю, що б я зробила, якби ти помер. Я б... Не жила.

– Які дурниці... - цокнув Крістоф, суворо подивившись на мене. – Ти б жила обов'язково, от тільки тепер доведеться робити це зі мною. 

– Ти здається хотів їсти?

– Я можу зачекати. Півгодини нічого не вирішать, - нетерпляче вимовив Кріс, наполегливо наближаючись до мене, але я спритно вислизнула, і встала з дивана.

– Я піду накрию на стіл.

Я втекла на кухню, злякавшись, що через збудження, і після сексу Крістоф почуватиме себе кепсько. Я не настільки хочу цього, щоб ризикувати здоров'ям коханого, але він пішов за мною слідом.

– Не тікай від мене, дівчинка, - засмучено сказав він. – Раз вже погодилася... Йди до кінця. Я не зможу бути з тобою, якщо ти не дозволятимеш торкатися тебе. Я не витримаю.

– Мені страшно за тебе.

– Реабілітація пройшла на відмінно. І я дуже скучив, - важко зітхнув він. – В лікарні ми поводилися відчужено, скуто, офіційно... Надто довго ми тримали відстань, тому будь ласка... Хоча б обійми мене.

Шері виглядав розгубленим і пригніченим, наче я йому відмовила, і тепер наші почуття невзаємні. Мені стало боляче від таких думок, і я мовчки наблизила до нього, обхопила шию, і лагідно поцілувала. Без жодної пристрасті. Лише кохання, прив'язаність, ніжність, необхідність... Я намагалася продемонструвати саме це, але руки Крістофа так жадібно пригорнули мене до себе, що внизу живота солодко занило, і наші подихи поважчали. З кожною секундою моя обережність тікала все далі, а коли Крістоф запустив свій язик в мій рот, я гучно простогнала, і ніби обм'якла, повиснувши на ньому. Я здалася. Як би шляхетно я не міркувала... Я безумно хочу Крістофа. Хочу розтанути від його губ на моєму тілі. Хочу нарешті, щоб між нами не було зайвого одягу. Хочу відчувати свого чоловіка в собі. Хочу відчувати його на смак.

– Не бійся за мене, все буде добре, - напружено посміхнувся Кріс, наче сам не до кінця вірив в успіх цієї витівки, і почав розстібати тремтячими пальцями ґудзики на моєму светрі. 

– Не вийде не боятися... Але... Добре, я постараюся... 

– Дякую, - усміхнувся він, запустив долоні мені під светр, розкриваючи його і спускаючи з плечей, і з задоволенням простогнав, роздивляючись моїх крихіток в бюстгальтері. – Боже... Яка ти вродлива... Ти хоча б справжня? Чи я відкинувся під час операції, і опинився в раю?