Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

Я впораюся. Обов'язково впораюся. Ще трохи, і випробувальний термін перетвориться на постійну роботу. Покоївка – не надто престижна професія для доньки педагогів, але це тільки початок. Туристичний бізнес чекає на мене! Наше курортне містечко Ортель наче створене для такої завзятої дівчинки, як Софі Ріше. Вона дуже здатна, і знає, що робить. До речі, Софі Ріше – це я. І зараз я піду прибирати номер. Поки що так, але ж велике починається з маленького.

Провела магнітною карткою по замку, і увійшла зі всім інвентарем. Як тут прохолодно, на відміну від коридору і підсобки. Перестелила ліжко, а потім підкотила возик до ванної кімнати, щоб розпочати звідти, і... Вронила щелепу на кахель. 

– Перепрошую, - вибухнула я від збентеження, бо в душовій стояв оголений чоловік, який ледь-ледь встиг огорнути свої стегна рушником. Він зовсім ніяк не відреагував на мою появу. Був спокійним, наче це дозволено бачити всім, і я, хоч і не витріщалася, але встигла випадково побачити дещо. Це "дещо" чомусь здалося знайомим. 

– Все добре, мадемуазель, - невимушено відповів чоловік, і підійшов до дзеркала. 

Високий брюнет, з міцними м'язами, мужній і вродливий... Такий шаблонний, наче з якоїсь обкладинки чи реклами. Ніколи не сприймала таких, бо надавала перевагу субтильним хлопчиськам, з якими перш за все весело і цікаво. Молоденький мрійник з порожнім гаманцем? Саме так! Це мій вибір – підійматися до успіху разом. А цей чоловік, до того ж, дорослий, навіть зрілий, і його обличчя настільки знайоме, що навіть не віриться.

– Вибачте, на дверях висіла табличка, що треба прибрати, - я нервово прибрала пасмо волосся за вухо. – Я не знала, що ви в номері. Можу зайти пізніше.

– Ще раз повторюю, все добре. Продовжуйте. Я не збирався йти з номера під час прибирання, тому ви все зробили правильно, - чоловік озирнувся на мене, і байдуже посміхнувся, що я нарешті усвідомила, хто це. 

Можливо, збіг, але я, здається, бачила його на сайтах для дорослих, і навіть... Використовувала його відео для своїх потреб. Хороші дівчата мають справляти свої потреби, щоб не стати виснаженими, і такий спосіб для мене оптимальний. Ренді Райд один з найкращих, хто мені траплявся, хоча я і не такий вже поціновувач цього виду мистецтва. Що робити в таких випадках? Брати автограф? Просити селфі? Смішно. Просто треба менше витріщатися на нього, і виконати свою роботу на відмінно, але як це мені вдасться, коли він спостерігатиме за мною? 

– Я почну з кімнати, якщо ви не проти, - розгублено сказала я.

– Уявіть, що мене тут немає.

Ренді вийшов з ванної, і в кімнаті одразу ж скинув з себе рушник, почавши одягатися. Я різко відвела погляд, схопивши засіб для скла з возика, і хутко підбігла до умивальника, почавши мити дзеркало. Ненавиджу такі ситуації. Будь з ким. Це його номер, але хіба я повинна бути свідком подібної розкутості? Можна було б поскаржитися, але є ризик скарги у відповідь, і тоді мій випробувальний термін розтягнеться, або зовсім... Припиниться назавжди.

Прибравши у ванній, я приречено повернулася до кімнати, де гість вже сидів на ліжку з ноутбуком, і пив каву. На мене навіть не подивився. Це добре, бо мабуть я більше змушую себе хвилюватися, ніж він мене, до того ж, ліжко я вже прибрала, і підходити туди навіть не буду. Пропилососила, ветерла пил, і вже думала йти на вихід, але чоловік вирішив додати мені випробувань.

– Мадемуазель Ріше, ще тумба і узголів'я ліжка. Ви ж не забули? - хитро посміхнувся Ренді, випробувально дивлячись, наче моє боягузтво прибирати біля нього додало йому якогось азарту. Звідки він знає моє прізвище? Точно... Бейдж.

– Звісно, ні, - непереконливо збрехала я, знову схопила ганчірку, наче так і планувала, і протерла тумбу, піднявши його чашку, ледь не розливши каву.

– Обережно, - сказав він, і я подумала, що це стосовно моєї незграбності з його речами, але він приклав руку на кут тумби, об який я ледь не вдарилася чолом.

– Дякую, - я ніяково роздивлялася його пальці, годинник, тату на зап'ясті, аж поки Ренді не потягнув руку до мого обличчя, прибравши за вухо неслухняне пасмо, яке знову вибилося. – Перепрошую, - різко випросталася я, нервово поправивши сукню.

– Допомогти зняти взуття? - несподівано спитав він, і я витріщилася на нього у відповідь. Він закотив очі від мого тугодумства. – Вам зараз доведеться ставати ніжками на ліжко, щоб дістатися узголів'я. Тільки не кажіть, що, зазвичай, ви це робите взута.

– Звісно ж я знімаю взуття. Яка у вас дивна думка, щодо нашого сервісу, - усміхнулася я, не розуміючи, як сказати, що саме так мене бентежить.

– Поки що ви все робили бездоганно, але якось... Неприродно. Наче я вам підказую. Ви ж не брешете мені, мадемуазель Ріше? - грайливо тиснув він на мене.

– Насправді... Я рідко прибираю при гостях, і тому відчуваю себе скуто. Перепрошую, якщо щось було не так. Мені доведеться стати поряд з вами на ваше ліжко, і це трохи незручно.

– Не хвилюйтеся. Я відсунуся, щоб вам було зручніше.

– Дякую.

Ренді посунувся трохи вперед, але не настільки, щоб зовсім з ним не перетинатися. Дідько... Це вже домагання, чи поки що банальна дивакуватість? Я скинула з себе туфлі, і обережно залізла на ліжко, яке пружинило піді мною, розхитуючи в різні сторони. Тут же зовсім чисто. Навіщо взагалі... Добре. Пройшлася ганчіркою для вигляду, а потім помітила пил на плафоні, і потягнулася туди, випадково торкаючись ногами спини Ренді. 

– Перепрошую, - скільки за сьогодні я сказала це слово? 

– Робіть свою справу, Софі. Не звертайте увагу на перешкоди, - він відклав ноутбук, і розгорнувся до мене обличчям. 

На якусь мить, спіймала себе на тому, що бачити чоловіків десь внизу, біля своїх ніг, дуже приємно. Саме там їм і місце. Я продовжила чистити світильники, під пильним спостереженням Ренді, і чомусь так хотілося сказати щось дотепне, стосовно його професії. Ніби синдром відмінниці – жага продемонструвати свої знання. Навіть такі сумнівні. Ось вона я! Я тебе знаю, я тебе бачила, бачила твій член... Святі небеса... Про що я тільки думаю?