Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Одного тихого жовтневого пообіддя, коли птахи особливо часто злітаються на ставки, як ваточниковий пух, я плавав човном уздовж північного берега й марно виглядав гагар, аж раптом одна відпливла від берега до середини плеса й за кілька родів від мене дико розреготалася, чим і виказала свою присутність. Я наліг на весла, і птаха пірнула, але коли знову піднялася на поверхню, я опинився ще ближче, ніж доти. Вона пірнула знову, але я неправильно розрахував, куди вона попрямує, і коли та знову виринула, нас розділяло вже п'ятдесят родів, адже я сам допоміг їй збільшити розрив; гагара знову протяжно й гучно розсміялася — цього разу на те було більше підстав. Вона так хитро маневрувала, що мені більше не вдавалося підібратися до неї ближче, ніж на шість родів. Зринаючи на поверхню, вона щоразу вертіла головою, зважено розглядала воду та землю і вибирала курс, щоб випірнути так, аби від берега і човна її відокремлювала щонайбільша відстань. Мене заскочило, як швидко вона ухвалювала рішення і бралася його виконувати. Гагара вивела мене на найширшу частину плеса, і звідти вже не зрушила. Доки вона думала собі одне, я намагався розгадати її думки. Гарна то була гра на гладкім плесі: чоловік проти гагари. Шашка суперника раптом зникає під дошкою, а ти мусиш поставити свою шашку щонайближче до того місця, де вона з'явиться знову. Інколи гагара раптом зринала по той бік човна — виявляється, пропливала просто піді мною. Вона була така невтомна, а подиху їй вистачало так надовго, що хай як далеко запливала, все одно відразу пірнала знову; і тоді жоден мудрець не зміг◦би сказати, де в глибинах ставу, далеко під гладким плесом, шугає, як риба, та птаха, якій вистачає часу і вміння сягнути дна навіть у найглибшому місці. Кажуть, у ставках штату Нью-Йорк гагар ловили на гачки, виставлені на форель, на глибині вісімдесят футів, але Волден глибший. Ото, мабуть, риби дивуються, коли бачать цю незграбну гостю з іншої стихії! Але гагари, здається, під водою прокладають свій курс так само впевнено, як на поверхні, а плавають углибині значно швидше. Бувало й таке, що я ледве встигав розгледіти брижі на воді, коли птаха вистромлювала голову роззирнутися, — а та вже пірнала знову. Я дійшов висновку, що краще мені опустити весла, перепочити й дочекатися, коли вона випірне, аніж намагатися вгадати, де вона вигулькне знову, адже не раз бувало так, що я напружено вдивлявся в одному напрямку, а потім здригався від її потойбічного сміху за спиною. Чому ж ця хитра птаха незмінно зраджувала себе гучним сміхом, спливши на поверхню? Невже не досить її білої грудки, щоб виказати присутність? Дурні гагари, подумав я собі. А◦ще, коли вони спливали, я зазвичай чув сплеск. Але навіть після години такої забави гагара не втрачала завзяття: пірнала так само охоче, запливала так само далеко. Мимоволі чудуєшся, як плавно вона пливе плесом, не повівши й пір'їною, доки перетинчасті ніжки під водою роблять свою роботу. Зазвичай гагари заходилися демонічним сміхом, дещо схожим на поклик іншого водяного птаства, але зрідка, коли їй вдавалося особливо успішно мене ошукати й випливти геть далеко, вона видавала протяжне потойбічне виття, схоже радше на вовче, ніж на пташине, — так хижак опускає морду до землі й зосереджено виє. Напевно, химернішого звуку, ніж те гагарування, яке далеко котиться лісами, тут не почуєш. Я вирішив, що гагара висміює мене, впевнена у своїй силі. Небо затягнули хмари, але плесо було таке гладке, що я бачив, де вона вигулькує на поверхню, навіть коли не чув сплеску. Біла грудка, непорушне повітря й чисте плесо були проти неї. Нарешті вона випірнула за п'ятдесят родів від мене й видала те протяжне виття, ніби прикликала бога гагар на допомогу. Одразу здійнявся вітер зі сходу, забрижив плесо, наповнив повітря мжичкою. Я був приголомшений, ніби бог гагар відгукнувся на її молитви й розлютився на мене, тож я дав птасі спокій і вона зникла десь удалині на розбурханій поверхні.
Восени я годинами спостерігав за хвацькими галсами й вивертами качок посередині ставка, якомога далі від мисливців; у луїзіанських болотах у них буде менше причин відточувати такі навички. А◦коли їм таки доводилося злетіти, вони інколи кружляли собі й кружляли над ставком на значній висоті, мов чорні цяточки в небесах, звідки бачили й інші озера, й річку; я вже, бувало, встигав подумати, що вони давно відлетіли куди-інде, але раптом вони навскіс шугали вниз, на добру чверть милі, і приземлялися в дальньому, безлюдному кінці ставка; не знаю, що їм давали ті запливи посередині Волдену, крім безпеки, — можливо, вони люблять його води з тих◦же причин, що і я.
Домашнє тепло
У жовтні я пішов по виноград на річкові луки й назбирав важких кетягів, які цінував радше за красу й пахощі, ніж як поживу. Там само я милувався журавлиною, хоча й не чіпав цих маленьких вощених коштовностей, що перлисто виблискують у траві. Фермери збирають їх граблями, куйовдячи гладкі луки, бездумно зважують і продають плоди сплюндрованих рівнин по долару за бушель у Бостон чи Нью-Йорк, де ті підуть на варення, щоб задовольнити смаки тамтешніх любителів природи. Їм байдуже, скільки при тім понівечать рослин: так різники вибирали язики бізонів із прерій. Яскраві ягоди барбарису так само були поживою виключно для моїх очей, зате я назбирав яблук-дичок, що ними знехтували землевласник чи мандрівники, і відварив. Коли достигли каштани, я назбирав зо пів бушеля собі на зиму. Того року я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.