Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

Частина 49

Я нарешті навчилася головному - слідувати принципу "час покаже". ⠀

Я більше не панікую, не рву волосся на голові, не копаю істину, поки не зламається "лопата". Тепер я знаю, що з часом все стане на свої місця, відкриється будь-яка істина, і складеться будь-який пазл. 

(з просторів інтернету)

________________________________

POV Алекса

Тікати чи зустрітися з ворогом віч-на-віч? А що, якщо ворог не має обличчя? Як складно. Прийняти рішення в такі хвилини було складно. Адам усю ніч не давав заснути, а думки тепер - увесь ранок.

Я розуміла, що наш план був цілком хорошим, але я так втомилася... Мені не хотілося ні від кого бігати. Тим паче, наш будинок залишився під контролем моїх батьків, хто знає куди вони полізуть?

Болісна складка над переніссям частенько вінчала мого чоловіка, коли той був замислений. Він читав якийсь лист, і солодко потягував свій чай.

- Адаме, я хочу повернутися додому. - озвучити свою думку, вперше, було страшно. Я не знала, як поставиться до мого бажання Альфа, адже разом, ще кілька днів тому, ми вирішили виїхати на час.

Адам підняв на мене свої червоні очі.

- Уже пізно, ти так не вважаєш?

- Ні, милий. Я все добре обдумала. Нам просто необхідно повернутися додому і вести бій звідти, навіть, не дивлячись на моїх батьків.

- І з ким ти вирішила вести бій, Лексо? - чоловік невдоволено відклав убік папір. - Я зовсім не впевнений, що для тебе це буде безпечно. Мені доповіли, що Тревор знову намагається підіслати на мої землі своїх шпигунів.

По обличчю Адама, я зрозуміла, що цією інформацією володіти я була не повинна.

- Хто такий Тревор? - він важко зітхнув.

Серйозно? Це єдине, чим він може мені зараз відповісти?

- Адаме, я серйозно, мені потрібна правда. Хто такий Тревор?

- Ворог. Така відповідь тебе влаштує? - Ні, мені потрібні ще й пояснення.

- Детальніше, будь ласка, - я намагалася стримувати свої емоції, але відчувала, як лисиця всередині мене скаженіє. Якщо розмова й далі буде так іти - ми посваримося. - Адаме, я не кваплю тебе, сформулюй свою думку, але розкажи мені правду.

- Яку думку? Тут нема чого пояснювати. - тоді виходить я тупа! - Людина, яка напала на вовка з моєї зграї - Тревор. Це він зачинщик перевороту. Це йому допомагають твої батьки.

Я була в цілковитому шоці. Тобто, виходить, весь цей час він грав зі мною в детектива?

- Виходить, що з самого початку, ти все знав?! - я різко піднялася зі стільця, - виходить, що весь цей час ти просто підігравав мені? Тримав усе в секреті? - на очі почали навертатися сльози, я постаралася дихати глибше. - Адаме, скажи, я що, схожа на базіку? Ти боявся, що я комусь розповім? Адже це наша проблема, наш ворог! Це все має бути тільки між нами. Ми ОБА повинні захищати НАШУ зграю! Так чому, ти мені нічого не розповів?

Мені боляче було на нього дивитися. Неприємні думки лізли в голову раніше, ніж Альфа встиг говорити. Я не хотіла нічого чути, але мені потрібна була правда.

- Алекса, сядь і заспокойся. Так, ти маєш рацію, тільки Я - Альфа, і МНЕ захищати нашу зграю, а тим паче свою сім'ю! - тепер Адам уже стояв, дивився на мене, спираючись на стіл. - Ні, люба, я не знав усе від самого початку. Тільки після того, як ми провідали відьму. Тоді мені стало все ясно. Я хотів утримати тебе на відстані від цієї історії, думав, що поки ти будеш в іншому місті, я розберуся з ворогами.

- Ти знаєш тільки про Тревора, але не знаєш, хто йому допомагає. Як ти збирався розбиратися один? - мої щоки стали мокрими від сліз. Його слова мене просто розбили і розлютили одночасно.

Ось як він намагався вирішити все один?! Як!

- Я не один. У мене ціла зграя, а тим паче - прекрасний бета, якщо ти не забула, солоденька.

Він підійшов до мене й обійняв. Ось так просто. Обійняв.

Забула. Я все забула і не хочу згадувати.

Вирвалася з обіймів і схопилася на диван. Адам довго дивився на мене впритул, і мені здавалося, що зовсім скоро з'їсть. Вигляд у нього був загрозливий, таким його я бачила тільки в перший вечір нашого знайомства, коли натрапила в парку. Але бажання більше розмовляти з ним не було...
 

Як мій чоловік міг так вчинити? Я дивлюся зараз на близьку, але водночас абсолютно чужу мені людину.

- Я... я тебе не розумію... - давно потрібно було зрозуміти, що мій чоловік - Альфа.

Домінуючий самець, а не тихий і мирний сім'янин, який стане радитися з дружиною...

Я голосно видихнула, і вирішила, що нашу розмову закінчено. Принаймні, на сьогодні точно.

Я сиділа в кімнаті й роздивлялася цілу полицю книжок. Цікаво, скільки їх було прочитано самим власником? Знайшла одну зі своїх улюблених - "Портрет Доріана Грея" Оскар Вальд. Обожнюю його твори ще зі шкільної лави, напевно.

Несподівано мій телефон завібрував. Я спробувала зручніше зміститися на ліжку, щоб мати змогу дотягнутися (ледачі, все таки, генії).

На екрані світилося фото і номер абонента, який так настирливо намагався достукатися до мене всі ці дні - бабуся. Я не хотіла ні з ким розмовляти. Особливо в такий період свого життя, коли не можу довіряти повністю навіть своєму чоловікові.

Я завжди вважала, що навіть якщо весь світ проти твоєї половинки, ти все одно маєш бути за нього. Але що я тепер можу думати про власного чоловіка? Наша зустріч - випадковість, а мої ж батьки - звідники (які цим переслідували особисті цілі). Мені стало так паршиво від власного життя, адже, по суті, крім бабусі й подруги мене ніхто, ніколи не підтримував. Та й то, чи можу я довіряти все так само бабусі й Лексі?

Не впевнена вже ні в чому.

Ще однією дивиною, але чудовим збігом обставин для себе, я вважала відсутність Джесси в будинку. Двоє її братів займалися роботою на лісопилці, а сестра (яка так сильно мене дратувала) поскакала на якийсь флешмоб.

Життя йшло у всіх як завжди. Зупинилася тільки моя...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно