Читати книгу - "Стосунки на годину і більше"

Кирило уважно веде авто і час від часу відволікається, щоб зиркнути в мою сторону. Простий секундний жест приносить задоволення і якесь наївне відчуття важливості для нього. Розумію, що поводжуся як закохана дурепа, але нічого не можу з цим зробити. Певне так діє ефект першого справжнього кохання. І його треба пропустити крізь себе, щоб потім знову розум та логіка запрацювали нормально. Зараз вони у відключці, працює лише серце.

—  Куди ми їдемо? —  питаю зацікавлено в Кирила, коли той знову обертається до мене.

—  Тобі сподобається, —  коротко відповідає хлопець не розкриваючи деталі.

—  Натякни хоч, бо я помру від цікавості і то буде на твоїй совісті, — прошу в Кирила.

—  Ти дуже нетерпляча, —  ледь помітно усміхається хлопець, але продовжує тримати інтригу.

—  Скажи, хоч ще скільки часу нам їхати, —  знову пробую витягти деталі з Кирила, може таки здасться і розкаже. 

—  Потерпи ще 15 хвилин і сама все побачиш. 

—  Я хоч відповідно одягнена для цього місця? 

Кирило пробігає очима по моїй білій шефоновій напівпрозорій блузі з об'ємними рукавами та чорній пишній спідниці до колін. На колінах затримується трохи довше. Я помічаю це вже не вперше, а мої мурахи оживають на тілі від одного його погляду. І так щоразу. 

—  Ти маєш гарний вигляд, —  відповідає хлопець, —  Але якщо захочеш, то зможеш переодягнутися. 

Не встигаю запитати, що це означає, бо вібрує мій мобільний. Поліна! Я забула, що мала з нею зустрітися сьогодні. 

—  Крихітко, вибач що підвела! З голови зовсім все повилітало сьогодні, —  приймаю виклик і одразу прошу вибачення в Поліни, бо та напевне зачекалася мене у кав'ярні.

—  Лео, все нормально, —  відповідає Поліна. — Я сама телефоную, щоб відмінити зустріч, бо зараз ще в офісі і навіть нікуди не виходила.  Сьогодні взяли новий проєкт в роботу, тому є багато організаційної тяганини. Лишуся і допоможу Борису. А ще уявляєш, він покликав мене сьогодні на обід! —  захопливо ділиться зі мною дівчина.

Я не хочу підставляти її перед братом, бо сама ще не встигла розібратися хто з ким і хто кого любить. Тому швидко прощаюся з Поліною та обіцяю зідзвонитися з нею ввечері.  Я не знаю чи Кирило почув  слова сестри про Бориса, але судячи з нахмурених брів, він про щось задумався. 

—  Я з Поліною мала сьогодні побачитися, але зовсім забула про зустріч, —  кажу Кирилу те, що він і так певне вже зрозумів, але це краще ніж мовчати.

—  Вона буде лише рада, що ти забула про зустріч, через мене,  —  спокійно каже Кирило. — Ти  подобаєшся моїй сестрі. Я радий, що ви подружилися. В Поліни не так багато справжніх подруг.

—  З Поліною легко і цікаво, з нею неможливо не подружитися.

— Ми приїхали, — каже хлопець. — Припаркуюся і можемо виходити.

Я оглядаюся навколо і бачу, що ми заїжджаємо на парковку торгового центру. З нерозумінням дивлюся на Кирила. 

— Потерпи ще трішки. Вийдемо і я все поясню.

—  Одразу сказу, що терпіння не моя сильна сторона, але сьогодні зроблю для тебе виняток.

Виходимо з автомобіля і я очікувально дивлюся на нього. 

—  Ми приїхали на шопінг, —  каже Кирило, чим мене неабияк дивує.

—  Ти жартуєш? — перепитую, — Не ображайся, але ти не схожий на людину, якій подобається шопінг. І з того одягу, який ти носиш можу зробити висновок, що більша його частина придбана точно не в Україні, то для чого тобі це?

— Агата організовує вечірку з білим дрес-кодом, — відповідає Кирило. — А Поліна казала, що ти підібрала для неї декілька цікавих образів. Тому і я спробую тобі довіритись. То як візьмешся за нового клієнта? — запитально дивиться на мене.  

— Якщо цей клієнт дозволить сфоткати себе в готовому образі і запостити ці фото на мою сторінку в інсту, то я візьмуся за роботу, — ставлю свою умову Кирилу. — І май на увазі, що я дуже вимоглива фотографка, тож тобі доведеться постаратися.

Кирило усміхається. Підходить ближче і загортає мені волосся за вушко. Так добре, що хочеться замуркотіти. Знову проявляються мої симптоми закоханості. Цікаво, а це пройде коли-небудь?

— Лео, наші з тобою фотки та відео і так гуляють соцмережами, тому якщо ти зробиш декілька кадрів і викладеш їх у себе на сторінці, то нічого страшного не станеться. Головне, щоб я не позував в чомусь надто незвичному, щоб потім мої підлеглі не ржали в мене за спиною. 

— А я б хотіла подивитися на тебе в чомусь крінжовому, — усміхаюся до Кирила і першою беру його за руку, веду до входу в торговий центр, — Пішли тебе одягати, обіцяю бути ніжною і не сильно втомити шопінгом. 

Ми піднімаємося ескалатором на другий поверх де знаходяться чоловічі магазини преміум-сегменту і моє улюблене місце — великий магазин з українськими брендами, де представлений як чоловічий, так і жіночий одяг. На секунду обертаюся назад, бо чітко відчуваю погляд собі в спину. Розглядаю людей, але нікого знайомого чи підозрілого не помічаю.

— Щось трапилося? — цікавиться Кирило.

— Здалося, що хтось дивиться на мене.

— Цілком можливо. Ти зі мною, тому звикай до частішої уваги, — заспокоює  і міцніше стискує мою руку в знак підтримки. 

— В мене дуже самовпевнений хлопець, — смакую цією фразою в голос, — І думає, що світ крутиться навколо нього.

— Тепер вже навколо нас двох крутиться, — поправляє мене Кирило і ми заходимо в перший магазин.

Одразу дві консультантки фокусуються на Кирилові не звертаючи на мене жодної уваги. Пропонують моделі з нової колекції, готують каву про яку не просили і запрошують переглянути свіжі каталоги одягу. Цікаво чого вони хочуть більше — сподобатися Кирилу чи продати йому хоч щось з нової колекції, щоб отримати гарні бонусні? 

—  Лео, що скажеш? —  перериває наполегливе дівчаче дзижчання Кирило. Консультантки нарешті звертають на мене увагу. Не щиро та все ж усміхаються.