Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

навіть до погонів капітана. Але й тоді йому бракувало повноважень, щоб мати доступ до прямої трансляції зображення з борту «Синього простору». Проте він від початку мав дублювальні коди доступу до всіх систем управління корабля, тож часто переглядав кадри з їхньої цілі на планшеті у своїй каюті.

Він переконався, що на борту «Синього простору» — геть інший уклад життя, ніж на «Гравітації»: там панували сильний мілітаристський дух, авторитарний стиль управління й залізна дисципліна. Увесь екіпаж працював і мислив як єдине ціле. Уперше він побачив Рейко на другому році польоту. Гантер одразу закохався в цю східну красуню. Він часто спостерігав за нею по кілька годин поспіль, відчуваючи, що знає її життя й звички чи не ліпше за неї саму. Але за рік Рейко лягла в гібернацію. Наступного разу він побачив її аж через три десятиліття — усе таку ж молоду й прекрасну, хоча йому вже виповнилося майже шістдесят.

На Святвечір, після гомінкої вечірки, він повернувся до своєї маленької каюти й відкрив на планшеті зображення з «Синього простору» в режимі реального часу. Спершу вигулькнула складна схема загальної структури корабля. Він вибрав навігаційну палубу, й зображення змінилося на картинку з приміщення, де чергувала Рейко. Вона якраз вдивлялася в широку голографічну карту зоряного неба, на якій виділялися дві яскраві лінії: червона — траєкторія польоту «Синього простору», й біла, що майже дублювала червону, — шлях «Гравітації». Гантер зауважив, що між білою лінією й фактичним маршрутом польоту «Гравітації» існують певні розбіжності. Зараз два кораблі розділяли приблизно дві тисячі астрономічних одиниць. На такому віддаленні важко точно визначити траєкторію руху настільки невеличкого об’єкта, як людський космічний корабель. Вочевидь, біла лінія відображала припущення, проте воно було недалеким від істини.

Гантер іще більше наблизив зображення. У цю мить Рейко несподівано повернулася до нього й, зворушливо усміхнувшись, вимовила: «З прийдешнім!». Звісно, Гантер розумів, що вона звертається не безпосередньо до нього, а до всіх переслідувачів. Рейко знала, що за ними постійно стежать софони, хоча й не бачила ознак їх присутності. Хай би там як, ця мить виявилася однією з найщасливіших у житті Гантера.

Через велику чисельність екіпажу «Синього простору» Рейко недовго продовжувала виконувати обов’язки — вже за рік вона знову лягла в гібернацію. Гантер із нетерпінням чекав дня, коли матиме можливість зустрітися з нею віч-на-віч. Але це станеться не раніше, ніж «Гравітація» наздожене «Синій простір». Він із розпачем збагнув, що навіть у найліпшому разі йому тоді виповниться вісімдесят років. І чоловікові залишиться лише сказати: «Я тебе люблю» й спостерігати, як Рейко віддадуть під суд.

Протягом польоту тривалістю в пів століття Гантер сумлінно виконував свої обов’язки. Він невсипно відстежував будь-які прояви аномальної поведінки на борту «Гравітації» й подумки коригував плани дій на випадок виникнення нештатних ситуацій. Гантер не відчував жодного дискомфорту від відповідальності за виконання секретної місії, бо знав, що має надійну підстраховку у вигляді Краплин, які невідступно супроводжують «Гравітацію». Як і багато хто з членів команди, чоловік часто роздивлявся Краплини крізь ілюмінатори, проте таке споглядання мало інший, ніж у колег, підтекст. Він чітко розумів, що за перших ознак заколоту на борту «Гравітації» або спроби отримання неавторизованого контролю над системою запуску гравітаційно-хвильової антени Краплини негайно й легко знищать їхній корабель. Розпочавши прискорення з відстані кількох кілометрів, за п’ять секунд вони дістануться корабля.

Але місія Гантера вже майже добігла кінця. Система моніторингу показує, що у вібрувальної струни з виродженого газу завтовшки менш ніж 10 нанометрів, протягнутої крізь увесь 1500-метровий корпус корабля, ось-ось закінчиться період піврозпаду. Менш ніж за два місяці щільність матеріалу струни зменшиться нижче задовільного рівня для стабільного генерування гравітаційних хвиль і антена повністю вийде з ладу. «Гравітація» перетвориться з передавача гравітаційних хвиль, що становить смертельну небезпеку для існування обох світів, на звичайний лінійний корабель міжзоряного класу, й місія Гантера завершиться. І тоді він зможе відкрити своє істинне лице. Цікаво, на нього очікує осуд чи захоплення решти членів екіпажу? Хай би там як, він припинить приймати ці сині пігулки, і його мозковий кровообіг нормалізується. Він нарешті скористається гібернацією, а коли прокиниться — проведе залишок відведених йому днів, зустрічаючи розквіт нової епохи на Землі. Але чоловік погодиться лягти в гібернацію тільки після особистої зустрічі з Рейко. Чекати залишилося вже недовго.

Проте софони несподівано потрапили в сліпу зону. За пів століття польоту він спрогнозував настання сотень різновидів криз, проте такий розвиток подій був одним із найгірших. Втрата інформації від софонів позбавила Трисолярис і Краплини можливості бачити, що відбувається на борту «Гравітації». А отже, з настанням кризової ситуації Краплини не встигнуть адекватно зреагувати. Несподівано ситуація докорінно змінилася на гірше, вдесятеро збільшивши відповідальність, що лежала на плечах Гантера. Раптова зміна обставин викликала відчуття, що його місія по-справжньому розпочалася лише зараз.

Гантеру довелося прискіпливіше придивлятися до всього, що відбувалося на борту корабля. А оскільки наразі весь особовий склад перебував у стані бадьорості, то умови для спостереження суттєво ускладнилися. Проте Гантер виявився єдиною людиною на кораблі, якого знали абсолютно всі члени екіпажу. Ба більше, завдяки своїй легкій вдачі він мав чудові довірливі стосунки з усіма, а його незначна посада спонукала до легкості й відвертості у спілкуванні за його присутності. Зокрема, рядовий склад і молодші офіцери легко ділилися з ним тим, про що воліли мовчати в розмовах зі старшими офіцерами чи психологами. Це допомагало Гантеру мати глибше уявлення про загальний перебіг подій.

Але після входження софонів до сліпої зони аномальні події й дивовижі, які рідко ставалися впродовж п’ятдесяти років польоту, значно почастішали: крім роїв мікрометеоритів у екологічній частині корабля, чимало осіб свідчили про раптове виникнення отворів у переборках і повне чи часткове зникнення предметів, які потім поверталися на свої місця…

Найбільше Гантера вразила розповідь командира загону військової поліції підполковника Девона. Він був одним із найстарших за рангом офіцерів корабля, тож Гантер зазвичай не мав із ним довгих розмов. Але побачивши того дня, що Девон розшукує психіатра, якого більшість із членів екіпажу всіляко уникали, Гантер занепокоївся. Узявши пляшку витриманого віскі, він викликав Девона на щиру розмову, дізнавшись багато цікавого.

Якщо проігнорувати влучання мікрометеоритів, найрозумнішим поясненням дивних історій були б галюцинаційні розлади. Як пояснювали доктор Вест і решта психіатрів, раптова втрата софонів могла спровокувати ще не відкритий різновид масового психічного розладу в членів екіпажу. Специфіка місії Гантера не давала йому змоги легко сприймати на віру подібні твердження, хоча підшукати раціональніше пояснення епідемії галюцинацій і психічних розладів було складно. Але саме в реагуванні на неможливе й полягало справжнє завдання Гантера.

Порівняно з гігантськими розмірами самої антени контролер запуску мав значно менші масштаби. Він розташовувався на кормі «Гравітації», в маленькій сферичній кабіні, яка не мала жодного зв’язку з рештою приміщень корабля. Найбільше вона нагадувала потужний банківський сейф. Ніхто з членів екіпажу, включно з капітаном корабля, не мав кодів доступу до цього сейфа. Активувати систему міг тільки Мечоносець із Землі, розпочавши трансляцію гравітаційних хвиль. У такому випадку в напрямку «Гравітації» буде надіслано пучок нейтрино, який і активує контролер запуску передачі. Зважаючи на відстань,