Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Але якщо хтось захопить контроль над «Гравітацією», вся система захисту сферичної кабіни швидко втратить сенс.

У годинник Гантера було вмонтовано спеціальну кнопку, натиснувши яку, можна активувати високотемпературний заряд у кабіні, де розташований контролер запуску. За кілька митей все її начиння розплавиться від екстремальної температури. Місія Гантера полягала в постійному моніторингу рівня потенційних загроз. У випадку перевищення певного порогу він мав натиснути цю маленьку кнопку. Після безповоротного знищення контролера запуску гравітаційно-хвильова антена вимкнеться назавжди.

У певному сенсі Гантер був таким собі «анти-Мечоносцем».

Проте Гантер не покладався сліпо на кнопку у своєму годиннику та руйнівну силу термозаряду, якого, до слова, він ніколи не бачив. Він вважав, що цілодобове чергування неподалік кабіни, де розташовано контролер запуску, є значно ефективнішим способом охорони, проте це спричинить чималу кількість підозр і запитань, а його прикриття було чи не найбільшою перевагою. Однак він хотів будь-яким чином перебувати якомога ближче до заповітного місця, тож повадився ходити до космологічної обсерваторії, що також розташовувалась у кормовій частині корабля, недалеко від сферичної кімнати. Після пробудження всього екіпажу Гантер мав змогу делегувати свої повноваження інспектора з харчування підлеглим, аби мати більше вільного часу. Крім того, оскільки доктор Ґуань Їфань був єдиним невійськовозобов’язаним науковцем на борту, нічого не заважало Гантеру навідувати його, щоб перехилити чарочку-другу й потеревенити. Ґуань Їфань, своєю чергою, залюбки приймав гостя, який міг, використовуючи службове становище, роздобути пляшку чогось гарненького й читати лекції про «синдром 3–300 000» Всесвіту. Незабаром Гантер проводив більшу частину часу в обсерваторії, відділеній від сферичної кабіни з контролером запуску гравітаційно-хвильової антени коридором у 20 метрів завдовжки.

Ось і зараз він рухався звичним маршрутом до обсерваторії, аж раптом побачив Ґуань Їфаня з доктором Вестом, які прямували в протилежному напрямку — на ніс корабля. Тому Гантер вирішив прогулятися аж до сферичної кабіни, проте коли до неї лишалося близько десяти метрів, з’явилося попередження про напад на корабель Краплин. Через невелику значущість його посади інформаційне вікно, що розгорнулося перед ним, містило мінімум інформації, але йому й так було відомо, що Краплини наразі перебували дещо далі від «Гравітації», ніж раніше, тож зіткнення має відбутися десь через десять секунд.

За мить Старий Гантер відчув полегшення й радість. Що не підготувало б майбутнє, його місія завершилась. Навіть смерть видавалася перемогою.

Але коли за пів хвилини вимкнулася аварійна сирена, Гантер єдиний із членів екіпажу відчув напад панічного страху. Атака Краплини знімала з плечей тягар його місії, але вимкнення сирени віщувало величезну небезпеку через стан абсолютної невизначеності — система передачі гравітаційних хвиль лишалася неушкодженою й працездатною. Без найменших вагань Гантер втиснув кнопку на годиннику.

Але нічого не порушило тиші навколо. Хоча сферична кабіна була герметичною, він мав відчути вібрації від вибуху термобаричного заряду. На невеличкому екрані годинника з’явився рядок: «Команда самопідриву не може бути виконана. Модуль дезактивовано».

Гантер навіть не здивувався — він давно відчував, що сталося найгірше. Щастя, яке здавалося досяжним ще десять секунд тому, розтануло без сліду.

***

Жодна з Краплин не влучила у свою ціль. Вони, можна сказати, облизали корпуси обох кораблів, пролетівши повз «Гравітацію» й «Синій простір» на відстані лише кількох десятків метрів.

За три хвилини після відключення сигналу тривоги капітан «Гравітації» Джозеф Морович зі старшими офіцерами зібралися в командному центрі корабля. Посередині кімнати левітувала гігантська карта з імітацією нападу Краплин: світло зірок було ледь видно на темному тлі космосу, яскраво сяяли лише позначки місцеперебування двох кораблів і траєкторії атаки Краплин. Дві білі лінії завдовжки в 300 тисяч кілометрів здавалися ідеально прямими, проте, як свідчили рядки даних, насправді були параболічними кривими, непомітними неозброєному оку через малий кут.

Незабаром після початку прискорення траєкторія руху Краплин почала невпинно відхилятися. Значення відхилень були вкрай незначними, проте накопичення помилок протягом усієї траєкторії польоту і стало передумовою промаху в десятки метрів. Більшість зі старших офіцерів брали участь у Битві Судного дня і добре пам’ятали, як може рухатися Краплина: різкі зміни напрямку руху на надвисоких швидкостях, точне влучання в ціль. Моторошні спогади. Зараз же все мало такий вигляд, ніби якась сила, діючи перпендикулярно до траєкторії руху Краплин, відштовхувала їх від цілей.

— Повторіть запис, — наказав капітан. — У режимі видимого діапазону світла.

На екрані замість комп’ютерної симуляції з’явилася звична картина зірок і Чумацького Шляху. В одному з кутів екрана швидко змінювалися цифри відліку часу. Усі присутні знову пережили ці кілька хвилин безсилого жаху, коли зарадити ситуації було неможливо. Залишалося лише покірно чекати смерті — маневрувати й відкривати вогонь для уникнення зіткнення не було жодного сенсу. Незабаром біг цифр у куті екрана зупинився — Краплини вже пролетіли повз кораблі, але марно було сподіватися побачити бодай щось через надвисоку швидкість руху.

На екран вивели запис високошвидкісної камери в сповільненому режимі. Оскільки перегляд у подібному режимі всього десятисекундного ролика вимагав надто багато часу, були продемонстровані лише останні миті. Усі побачили, як Краплина, пролітаючи повз об’єктив камери, виблискує, немов тьмяний метеор на зоряному тлі. Під час наступного відтворення відео зображення зупинилося, коли Краплина опинилася посередині кадру. Масштаб зображення поступово збільшувався, аж поки Краплина не зайняла більшу його частину.

Пів століття сумісного перебування в глибинах космосу дало можливість непогано вивчити будову Краплин, тож побачене неабияк шокувало: форма залишалася незмінною, добре знайомою, але поверхня вже не виблискувала абсолютно гладким дзеркалом. Її вкривали якісь плями кольору чи то старої міді, чи іржі, ніби чаклуну не вдалося заклинання вічної молодості й сліди трьохсотрічної мандрівки космосом проступили в одну мить. Сяючі ельфійські обладунки враз перетворилися на старий артилерійський снаряд, що мандрує космосом. Спілкування із Землею протягом останніх років забезпечило екіпажу базове розуміння основних характеристик матеріалів, створених із використанням сильної ядерної взаємодії. Вони дізналися, що якимись пристроями всередині зонда на поверхні Краплин генерується силове поле достатньої потужності, аби скасувати електромагнітну взаємодію між електронами та ядрами атомів речовини і дати можливість проявитися сильній ядерній взаємодії. Із зникненням цього силового поля матеріали, створені з використанням сильної ядерної взаємодії, перетворюються на звичайну речовину.

Краплини загинули.

Далі на екран вивели оброблені дані, отримані після невдалого нападу. Комп’ютерне моделювання продемонструвало, що одразу після прольоту Краплини повз «Гравітацію» таємнича сила, яка відштовхувала зонд перпендикулярно його напрямку руху, зникла, й Краплина повернулася на істинну траєкторію. Проте це тривало недовго — вже за кілька секунд Краплина почала сповільнюватися. Згідно з розрахунками системи моніторингу поля бою сила, що почала сповільнювати рух Краплини, дорівнювала значенням, які до цього моменту протидіяли їй перпендикулярно. Здавалося, що те саме джерело сили змінило точку докладання з бокової поверхні на передню частину зонда.

На зображенні, зробленому потужним телескопом високої роздільної здатності, було добре видно задню частину зонда, що віддалявся. Аж раптом Краплина повернулася на 90 градусів до траєкторії руху й почала сповільнюватися. Цієї миті на екрані з’явилося зображен­ня, опис якого змусив би