read-books.club » Детективи » Тіні над Латорицею 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тіні над Латорицею" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 64 65 66 ... 92
Перейти на сторінку:
Кравціва і Самсонова майор Бублейников. — Тут не може бути двох думок. І вся ота їхня нісенітниця, що боялися бути помилково притягненими до відповідальності, дірки з бублика не варта. До чого тільки не додумуються, щоб вийти сухими з води!

Нарада відбувалася у, так би мовити, вузькому, керівному складі: Тур, Коваль, Бублейников і Вегер — люди, які тримали в своїх руках усі нитки справи Іллеш і які могли між собою бути відвертими до кінця і прийти до єдиного рішення.

Але тепер усе збаламутив Коваль.

— А знаєте, я міг би зрозуміти їх. Кравціва і Самсонова, — сказав він. — І мені не здаються неправдоподібними їхні пояснення. Особливо коли взяти до уваги сумний досвід Кравціва. Хіба не знаєте, Семене Андрійовичу, як траплялося свого часу. Було таке, що й садовили, не розбираючись, мовляв, у камері заговорять, признаються, що тюрма все вивезе… Тепер уже, слава богу, не можна грунтуватися тільки на побічних доказах і добиватися сумнівних визнань, від яких обвинувачені потім легко відмовляються на суді. От у Кравціва і могло виникнути побоювання щодо нашої об'єктивності…

Майор Бублейников знав, що слідчий Тур, який репрезентував прокуратуру, — людина молода, рішуча, поділяє його погляди, і це давало йому можливість обстоювати їх.

— То що ж, по-вашому, Дмитре Івановичу, Кравців сидів не за свої злочини, а через помилки міліції і слідства? — спитав, іронічно посміхаючись.

— Гм, — підполковник допитливо подивився на Бублейникова. — Відома річ, усяке бувало в роботі. І якщо не Кравців напоровся на колишні наші методи, то, скажімо, хтось інший. А такі речі, звичайно, широкий розголос мають. Чиясь помилка кидає тінь на всіх нас.

— Дмитре Івановичу, адже й Іван Панасович вважає, що…

Тур, який за допомогою майора Бублейникова вже почав офіційне слідство по Кравціву і Самсонову, несподівано підтримав підполковника:

— Ну, за нашою міліцією інший раз і справді золоті верби ростуть, Семене Андрійовичу, — сказав, твердо поклавши долоню на ляду стола. — Тут не захищайте!.. — Коваль у думці покепкував із себе: «Дав Турові карти в руки — адже працівники прокуратури ніколи не пропустять нагоди покритикувати міліцію!» — Але, знаєте, Дмитре Івановичу, — повернувся слідчий до Коваля, — Самсонов, оцей самий Клоун, учора на допиті сказав, що на подвір'ї вони із Кравцівим розійшлися, і тепер він не певен, можливо, Кравців і заходив у хату.

Бублейников ледве сховав під повіками переможні вогники очей.

— Як це «не певен»? — здивувався Коваль, який, передавши підозрюваних Туру, уже не був присутній на допиті. — А скільки часу вони діяли поодинці? І як це Самсонов «певен» чи «не певен»? Адже він все одно поряд був.

— Каже, не втямив, що робиться біля дому, де подівся Кравців, бо дуже налякався.

— Це схоже на легенду, — зауважив Коваль.

— А ми з Іваном Панасовичем думаємо, що наступного разу Самсонов усе розповість, — сказав Бублейников, наголосивши на слові «ми». — Завтра скаже, що Кравців був у домі, але він не знає, що там робив. Післязавтра, — що Кравців примусив його на грабунок іти. А ще через день посвідчить, що той убив усіх трьох, але він, Самсонов, мовчав, бо йому теж загрожували. Тоді, на очній ставці, признається і сам Кравців. І, певно, розповість, як Самсонов допомагав убивати їхні жертви. Отже, максимум чотири-п'ять днів. Ви ж знаєте, Дмитре Івановичу, коли у злочинній групі один починає говорити щось «від себе», то це щілина, через яку можна розхитати і повалити увесь їхній хитрий будиночок, усю їхню брехню. І ми це зробимо.

— Мені не здається так, — похитав головою підполковник. — Але не будемо втрачати і цієї надії, пам'ятаючи про всесторонність, про дослідження усіх можливих обставин і припущень… І з огляду на це я взяв у вас, Іване Панасовичу, санкцію на Семена Гострюка…

— Санкцію то я дав, — вельможно кивнув Тур. — Хоч і досі не певен, чи слід витрачати ваш дорогий час. Тільки за настійним проханням, як ви знаєте… Мене, правда, дивує, — додав слідчий по короткій паузі. — Ви, Дмитре Івановичу, непримиренний противник суворих запобіжних заходів, усе ж попросили санкції…

— Сподіваюсь, що це той самий третій, якого не вистачає. Побічні факти дають підставу так міркувати. В усякому разі, цей чернець прямо чи посередньо причетний до цього вбивства.

Вегер, який сидів не за своїм столом, а в куточку, не втручався у розмову. Він теж не дуже вірив у цього «брата Симеона», хоч і не поділяв упевненості Бублейникова і Тура у злочині Кравціва та Самсонова. Останнього він не вважав здатним на кривавий злочин, а Кравців чимось викликав довіру. У своїй довгій практиці начальник карного розшуку стикався із злочинцями, які вирішували покінчити з минулим, «зав'язували», і переконався, що, прийнявши важке для себе рішення, такі люди здебільшого залишаються вірними йому.

Проте поглядів своїх капітан не висловлював, даючи можливість старшим товаришам самим розбиратися.

— І мене чернець щось не гріє, — зауважив Бублейников, знайшовши цілий аркушик паперу і проколовши в ньому дірочку. — Яке він може мати відношення до цієї босоти: Довгого і Клоуна? Ніякого. Тут третім може бути отой Кукушка — Самсонов на нього вже почав «колотися»… Бачите, — раптом сердито глянув на капітана Вегера, — у вас ціла банда під носом ходила, а ви й не знали… А піп? Цей чужий піп з іншої опери!

— Третьому не обов'язково бути з їхньої компанії. Могли навіть не знати один одного.

— Значить, ви, Дмитре Івановичу, схиляєтесь до думки, що Довгий і Клоун правду кажуть? — мало не засміявся майор. — Що у хаті хтось уже був і вбивав.

— Не будемо загадувати наперед, — порадив Коваль. — Почекаймо колишнього ченця. Після того дещо проясниться.

«Проясниться… Проясниться», — повторилося у його голові, немов відлуння, і знову спало на думку Наталчине: «Справа прояснювалася. Стало ясно, що дуже…»

Дмитро Іванович не любив загальних міркувань, але що мав робити, коли у цій заплутаній справі досі ще не міг сказати свого певного слова.

1 ... 64 65 66 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"