Читати книгу - "Останній дон"

усміхнулася Моллі Кроссові. — Вони бояться, що всі зірки вдадуться до того самого штукарства, якщо тільки буде прецедент. Але ходімо далі. Студія, гадаю, погодиться на вашу пропозицію, бо заробить чимало грошей на самому продажі фільму. На цьому вони наполягатимуть. Крім того, вони захочуть мати відсоток від прибутків. Але кажу вам іще раз: Атена не прийме вашої пропозиції. — Моллі замовкла й насмішкувато додала: — А я гадала, що ви, власники гральних закладів у Веґасі, ніколи не граєте в азартні ігри.

— Кожен грає в ці ігри, — всміхнувся у відповідь Кросс. — Я граю тоді, коли маю вигоду. До того ж я планую продати готель і перейти в кінобізнес.

— Кросс замовк, даючи Моллі змогу зазирнути йому у вічі й побачити там бажання стати часткою кіносвіту. — Як на мене, там цікавіше.

— Бачу, — кивнула Моллі. — Отже, це не минуща забаганка?

— Це тільки перший крок. Ступивши його, я потребуватиму вашої допомоги й надалі.

— Я згодна репрезентувати вас, — здивована й утішена, відповіла Моллі.

— Але перше ніж працювати далі, подивимось, чи втратите ви цю сотню мільйонів. — Моллі зняла телефонну трубку, з кимось поговорила, відсунула телефон і сказала Кроссові: — Ми маємо зустрітися з керівниками студії, аби викласти їм наші умови. А у вас є три дні на перегляд своєї постанови.

— Досить швидко, — промовив вражений Кросс.

— Квапляться вони, а не я. Для них надто дорого підтримувати цей фільм.

— Я знаю, — знову заговорив Кросс, — що мені не годилося б цього казати, але пропозиція, яку я наміряюсь зробити міс Аквітан, конфіденційна, все має залишитись між вами і мною.

— Так, про це можна було не згадувати, — погодилась Моллі.

Партнери потисли одне одному руки, і, коли Кросс пішов, Моллі щось пригадала. Чому Кросс Де Лена згадав ту давню судову справу, коли вона врятувала хлопця від кари, ту її велику перемогу? Чому саме ту справу? Адже вона врятувала не одного вбивцю.

Через три дні Кросс Де Лена і Моллі Флендерс знову зустрілися в її конторі, перше ніж іти на студію «Лоддстоун», тож Моллі могла перевірити фінансові папери, що їх Кросс підготував для зустрічі. На студію вони обоє поїхали в Молліному «мерседесі». Заїхавши в браму, Моллі сказала Кроссові:

— Зверніть увагу на паркувальний майданчик. Я дам вам долар, якщо ви побачите бодай одну американську машину.

Вони проминули ціле море різнобарвних автомобілів: «мерседесів», «астон мартінсів», БМВ, «ролс-ройсів». Кросс побачив одного «каділака» й тицьнув на нього пальцем.

— Якийсь горопаха-письменник із Нью-Йорка, — всміхнулася Моллі.

Студія «Лоддстоун» займала величезну територію, де були розкидані невеличкі будівлі незалежних кінокомпаній. Головний корпус мав лише одинадцять поверхів і скидався на декорації для якогось кіно. Студія ще зберігала дух 1920-х років, коли вона починала роботу, від часу до часу тільки щось лагодили та відновлювали. Кроссові відразу спав на гадку Бронкський анклав.

Кабінети в студійному адміністративному будинку були маленькі й переповнені людом, за винятком одинадцятого поверху, де розміщалися кабінети Елі Мерріона й Боббі Бенца з прилеглими до них приміщеннями. Між двома кабінетами була величезна конференційна зала з баром і барменом в одному закутку, а також невеличкою кухнею біля бару. Навколо конференційного столу стояли темно-червоні плюшеві фотелі. На стінах висіли в рамках афіші фільмів студії «Лоддстоун».

На Кросса й Моллі чекали Елі Мерріон, Боббі Бенц, Скіппі Дієр, головний юрисконсульт студії і ще два правники. Моллі передала юрисконсультові фінансові папери, і три студійні правники сіли їх проглядати. Бармен приніс напої кожному до вподоби, потім зник. Скіппі Дієр узяв вступне слово.

Елі Мерріон, як завжди, наполягав, щоб Кросс називав його на ім'я. Потім розповів усім одну зі своїх улюблених оповідок, якою часто користався, аби знезброїти опонентів під час переговорів. Його дід, розповідав Елі Мерріон, створив компанію на початку 1920-х років. Він прагнув назвати її студією «Лоуд стоун» (lode stone — «магніт«), але мав жахливу німецьку вимову, яка заплутала правників. Тоді то була компанія вартістю в десять тисяч доларів, і коли помилка з'ясувалася, видавалось не вартим клопоту виправляти її. А тепер це семимільярдна компанія з назвою, що не має сенсу. Але, як із притиском казав Мерріон, — а він ніколи не жартував, не кажучи тим жартом щось важливе, — слово друковане нічогісінько не важить. Саме візуальний образ своєрідного магніту, що притягує світло з усіх світових усюд, надав назві компанії такої великої сили.

Потім Моллі сформулювала пропозицію. Кросс поверне студії п'ятдесят уже витрачених мільйонів, відступить студії право на продаж фільму, залишить Скіппі Дієра як продюсера. Кросс дасть гроші закінчити картину. Крім того, студія «Лоддстоун» матиме п'ять відсотків від прибутку.

Усі слухали дуже уважно, і першим озвався Боббі Бенц:

— Відсоток сміховинний, ми б хотіли мати більший. А звідки нам знати, що ви не змовилися з Атеною? Може, це звичайнісінький грабунок?

Кросса просто приголомшила відповідь Моллі. З певних причин він гадав, ніби переговори провадитимуть куди цивілізованіше, ніж він звик провадити їх у лас-вегаському світі. Але Моллі майже верещала, її відьмине обличчя пашіло люттю:

— Заткни пельку, Боббі! — звернулась вона до Бенца. — Яка ж ти паскуда, що звинуватив нас у змові! Тут тобі гарантії не допоможуть, ти влаштував цю зустріч, щоб вибратися з халепи, і ще й ображаєш нас! Якщо ти не вибачишся, я заберу містера Де Лену просто звідси, і тоді давися своїм лайном.

— Моллі, Боббі, — втрутився Скіппі Дієр, — облиште. Ми ж тут прагнемо врятувати картину. Принаймні хоч поговорімо про неї.

Мерріон спостерігав те все зі спокійною усмішкою, але не казав нічого. Він розкриє рота лише тоді, коли треба буде казати «так» або «ні».

— Як на мене, це розумне запитання, — захищався Боббі Бенц. — Хіба цей хлопець може запропонувати Атені, щоб вернути її на роботу, те, чого не можемо запропонувати ми?

Кросс сидів усміхаючись. Моллі просила його, щоб, де тільки можна, відповідала вона.

— Містер Де Лена, — пояснювала Моллі, — вочевидь має якусь незвичайну пропозицію. Але навіщо йому розказувати про неї? Якщо ви дасте йому десять мільйонів доларів за цю інформацію, я пораджуся з ним. Десять мільйонів — це ще й дешево.

Тут засміявся навіть Боббі Бенц.

— Вони гадають,— озвався Скіппі,— що Кросс не ризикуватиме всіма грішми, не мавши в руках чогось певного. Через те й не можуть