Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

— Всьо провєрю. Всьо сюда. 

— Я помогу, — зірвався з місця Гєна й пішов до виходу. 

— У тєбя ж со спіной! — удаючи тривогу, нагадав Лютий, та було пізно. 

За мить директор повернувся, котячи невелику темну бочку. Поставив її навпроти Оксани, всівся зверху й налив по третій. 

— Вадімовна, ти ж знаєш, до отут я украінец (він показав долонею від землі до горла, зробивши, звичайно, кричущу помилку в наголосі), а отут (він вказав на свою голову) — єврей. Так шо давай сразу одіннадцать і закроєм за автобус. 

— Нє спєши, а то успєєш, — прохрипіла Оксана, трошки подумала й спитала: — А чєго одіннадцать? Ти шо, на двухетажном? 

— Двухетажка била би двадцать пять, — відбив напад Гєна, й вони нарешті випили. 

Трушин розчервонівся, вихопив з найближчої миски шмат сала й відкусив. Розвернувся до переляканого балету, уважно огледів дівчат й протягнув: 

— Ух, какіє яркіє дояркі у вас тут! — ніби це не з ними він пів години тому приїхав на автобусі з самого Києва. — А знаєте, дєвчьонкі, какіє тут подают дордочки? 

Ті відвернулися, а Ваня не витримав — цикнув. Жарт про «дордочкі» був старий й проканував лише одного разу — треба було навести нову аудиторію на питання: «Шо за дордочкі?» й вдарити відповіддю: «Ну от хуйов мордочкі». Бронзовий Голос разів десять чув це від Гєни й у такі моменти не любив ані жарт, ані жартівника. 

— А не зарано ви? — спитав він, щоби не дати балету шансу підставитися з питанням. 

— Шо? — невдоволено повернувся до нього директор. 

— З горілкою, — пояснив Ваня якомога м’якше, бо хтозна цю Оксану — може, в них заведено пити до концерту, а він заважає. 

— От ти, Ваня, как завязал, пєрєстал любіть людей, — примружившись, зауважив Гєна. — Может, уже б попробовал би чуток. Может, попустіло б тєбя, а? — І застиг, чекаючи на відповідь. 

Ваня перевів погляд на стіл і поклав на серветку грибів — відповідати на такий грубий закид, ще й перед сторонніми, він не збирався. У жодному разі. 

* 

Востаннє Ваня пив на фронті. Через пів року після «Таланту» Соколова вирішила нагадати глядачам про шоу та його учасників — пул посадили в автобус і повезли в Мар’їнку. Тоді фарбувати паркани в державні кольори вже перестали, але навіть поміркована вата ще збирала гроші на армію. Згодом вони знайшли на що образитися й повернулися до початкового стану. Але в перші роки війни всі намагалися допомогти війську — хтось робив це щиро, хтось — із якогось розрахунку. 

Трушин поїхав з Ванею — йому було цікаво подивитися, що там і як, а також за неформальних обставин простіше зав’язати стосунки з керівництвом каналу. Щоправда, останньої миті у Соколової плани помінялися, але Гєні вистачало й Злочевської. Він ще в Києві присів на вуха продюсерці шоу, не відходив від неї, на заправках бігав по шампанське й голосно жартував. В Євангелії від Гєни це називалося «заниматься дружбой». 

Ваня спостерігав за цим здалеку, сьорбав коньяк, дратувався з директорських витівок й нервувався через репертуар — що співати пацанам на фронті? Ну ж не «Я ж свободен»? Спробував нагуглити, чи є Кіпєлов у «Миротворці», що він там про Крим казав, але інтернет зник. Тому Ваня сидів з аркушем, перебирав варіанти пісень і намагався скласти з них патріотичний півгодинний сет. 

Виходило, що співати доведеться переважно народні пісні — решта було або російськомовне, або зовсім ніяке. Колись у ресторані в нього дуже добре виходила «Вона» Чубая — почав пригадувати текст, допив коньяк і трохи заспокоївся — буде чим закінчити виступ, показавши, хто тут переможець, а кого взяли для кількості. Тоді, між іншим, Ваню дещо дратувала фраза про «русифіковані міста». Навіщо це? Тепер він уже розумів. 

Час від часу телефон блимав повідомленнями від Мар’яни — дружина дуже нервувалась, чи не потрапить Ваня під якийсь обстріл. За день до того телефонувала теща й вимагала відмовитися від подорожі, бо в нього ж син іще немовля, хто його годуватиме, якщо дурний татко наступить на якусь міну? Посварилися й лишилися кожне на своєму. 

Уже на місці з’ясувалося, що «Вона» відпадає — кілька днів тому в Мар’їнці перед військовими виступав сам Чубай, а йти на таке заздалегідь програшне порівняння не хотілося. Трушин спробував заспокоїти — авторитетно заявив, що у Чубая ця пісня теж кавер, але Ваня відмовився навідріз й почав думати про «Лента за лентою», аж тут з’ясувалося, що цю пісню підготував дует «ТуМан». 

Тоді Бронзовий Голос впав у відчай і почав топити його у горілці — коньяк закінчився. Врешті концерт він, що називається, не «застав» — вийшов останнім, заспівав на автоматі й повернувся до намету далі пити з вусатим старшиною, який розповідав, що зараз з того боку їм протистоїть російський тюремний спецназ, який привезли тренуватися на українцях. 

Вони познайомилися одразу після приїзду на місце — вусань підійшов сфоткатися для дочок, які дуже любили «Талант», а потім відвіз учасників на «пєрєдок» іржавим «фольксвагеном», дорогою слухаючи пісні про ВДВ. Російські пісні про російське ж ВДВ. Як це поєднувалося — Ваня не розумів, але старшина підспівував і робив гучніше. 

На «нулі» вони нічого цікавого не побачили — Ваня заспівав на камеру «Ніч яка місячна», вартові поплескали, а потім усі повернулися до міста. Там відбувся коротенький концерт, і автобус одразу вирушив до Києва. Всі були збуджені — п’яні й веселі, бо побували на фронті й поверталися живими та освяченими підтримкою армії, їх знову показуватимуть у новинах — хоробрих охайних молодих патріотичних артистів, більшість з яких потай мріяла про переїзд до Москви й участь у шоу «Вечерний Ургант». 

Злочевська вже спала, й Гєна повернувся до підопічного, звісив ноги в прохід та розповідав усім охочим про відомі йому випадки зоряної педерастії — як один «дирявий» різав вени на сцені, удаючи любов до жінки, та навіщо до радянських мультиплікаційних фільмів потрапляли пісні про «голубой вагон», «с голубого ручейка» та «голубого щенка». 

Ваня сидів поруч, між колінами тримав пляшку медової з перцем й писав текст для пісні, яка йому щойно примарилася. Приспів мав бути суворий, рішучий та дорослий: «И жизнь говно, и я в говне, и страшно, будто на войне», — виспівував він про себе. П’яний кураж вимагав не мовчати про таку круту річ, й Ваня заспівав приспів вголос. 

«ТуМани» сказали, що це занадто й схоже на Шнура, а Трушин попросив більше ніколи-ніколи-ніколи не писати такої хєрні й займатися тим, що виходить у нього якнайкраще — співати пісні розумних досвідчених людей. Тільки тендітна джазова співачка Лія Чумак схвалила ідею: 

— Який концентрований шикардос, — сказала вона й заплакала, бо теж була геть п’яна.